Видатки на утримання державного апарату управління становлять приблизно 4—5 % бюджетних видатків загалом. Це досить значна сума, а тому уряди намагаються не роздувати штати управлінського апарату, хоч це не завжди вдається. Прихід до влади правих партій, які стоять на позиції згортання державних функцій, означає проголошення політики скорочення всіх державних видатків, у тому числі на утримання апарату управління.

Основним джерелом надходження коштів до державного бюджету є податки. Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних та фізичних осіб, які надходять державі в заздалегідь установлених законом обсягах і в певні строки. Платниками податків є підприємці, робітники, фермери, службовці, дрібні власники, фірми, монополії і т. п.

Розширення державних функцій, зростання видатків на економічне регулювання, соціальні цілі й мілітаризацію економіки спричинили підвищення питомої ваги податків у національному доході в середньому з 18 % напередодні Другої світової війни до 30—50 % у 80—90-х роках. А з особистих доходів громадян нині податки "вимивають" до 40 % проти 12—20 % перед Другою світовою війною.

У країнах з розвинутою ринковою системою використовуються найрізноманітніші податки. Але головними з них, що поповнюють основну дохідну частину бюджету, є такі: прибутковий податок, податок на додану вартість та внески на соціальне страхування. На підтвердження цього наводимо табл. 5.

Таблиця 5

СТРУКТУРА ОПОДАТКУВАННЯ . В РОЗВИНУТИХ КРАЇНАХ, % від ВІІП1

Податки | США | ФРН | Англія | Японія | Франція

Усі податки | 29 | 38 | 39 | 27 | 45

У тому числі:

прибутковий податок | 10 | 11 | 10 | 7 | 6

податок на корпорації | 2 | 2 | 4 | 6 | 2

внески на соціальне страхування:—

робітників і службовців | 3 | 6 | 3 | 3 | 6—

підприємців | 5 | 7 | 4 | 4 | 13—

акцизи | 2 | 3 | 5 | 4 | 4

податки на предмети споживання | 2 1 | 6 | 6 | 9

Сукупність чинних у країні податків є основою податкової системи. Для того щоб вона була дійовою, треба узгодити взаємодію податків. Це досягається за допомогою податкової (фіскальної) політики. Головним критерієм податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. Оптимальне поєднання цих аспектів — дуже складна справа, оскільки вони суперечать один одному. Максимізація економічної ефективності обмежує реалізацію принципів соціальної справедливості, і навпаки, посилення соціальної справедливості не сприяє підвищенню економічної ефективності. Тому реалізація податкової політики потребує високого рівня професіоналізму і соціальної чутливості. Але безумовно, ідеальної картини тут досягти практично неможливо. Недарма навколо вдосконалення податкової системи і податкової політики завжди точиться гостра боротьба.

За своєю величиною прибутковий податок у більшості розвинутих країн стоїть на першому місці. Переростання цього податку в масовий відбулось у період Другої світової війни, а тепер ним охоплено майже все працездатне населення. Ставки прибуткового податку, як водиться, прогресивні, бо засновані на принципі складної прогресії. Це означає, що підвищені ставки застосовуються не до всього доходу, а тільки до тієї його частини, на яку збільшився дохід.

Ставки прибуткового податку в перші повоєнні роки були надто високі. Так, у США наприкінці 50-х — у першій половині 60-х років максимальна ставка прибуткового податку з населення становила 91 %. Потім вона знизилася до 70 % у 1965—1980 рр. ідо 50% у 1981—1986рр. З 1988р. після закінчення реформи податкової системи стали застосовуватися тільки дві ставки податку — 15 % і 28 %.

Як бачимо, практика прибуткового оподаткування знає різноманітні ставки цього податку, тому дуже важливо встановити оптимальну ставку. Завищені ставки прибуткового податку знижують ділову активність, підривають стимули до використання технічних і організаційних інновацій. Занижені ставки податку зумовлюють надто високий сукупний попит, що призводить до інфляції та до випереджального нагромадження капіталу щодо умов його ефективного використання. Зрештою, в економіці виникають кризові явища, що виявляється в незбалансованості попиту і пропонування, підвищенні темпів інфляції, недостатності надходжень до бюджету, дефіциті бюджету тощо.

У своїй фіскальній політиці уряди країн з розвинутою ринковою економікою намагаються використовувати тією чи тією мірою ефект Лаффера, згідно з яким підвищення ставок оподаткування веде до збільшення бюджетних надходжень тільки до певного рівня. Після того як підвищення ставки податку на доходи переходить за максимальну точку, починається зменшення надходжень у бюджет. За А. Лаффером, такою точкою є ставка прибуткового податку, яка дорівнює 50 %. Якщо податок на дохід менший за 50 %, то в цілому це стимулює трудову і ділову активність. Якщо ж він більший за цю позначку, то активність буде спадати, а капітал прагнутиме перейти з легальної економіки в "тіньову".

Застосовувати на практиці ефект Лаффера дуже важко, бо нелегко визначити для кожної країни і для кожного моменту зі своїми особливостями ту точку, за якою зниження ставок оподаткування привело б до економічного пожвавлення. Заведено вважати, що коли країна переходить від завищених ставок оподаткування до оптимальних, то в короткостроковому періоді надходження в бюджет тимчасово скорочуються, а в довгостроковому — збільшуються, оскільки зростає економічна активність і значно підвищуються доходи населення, які обкладаються податком. Зокрема, коли США за президентства Р. Рейгана намагалися скористатись ефектом Лаффера, то потрапили в скрутне становище. Зменшення ставок оподаткування хоч і спричинило економічне пожвавлення, але цим не компенсувало відповідне зменшення бюджетних надходжень.

Ефектом Лаффера треба послуговуватися з огляду на характерні ознаки певної країни й ураховувати національні, культурні та психологічні особливості населення. Наприклад, економіка Швеції вважається однією з найрозвинутіших, хоч за такої ставки податку, як там (75 %), у США ніхто законним бізнесом займатися не буде. Рівень оподаткування у Швеції можна проілюструвати таким прикладом. Керівний працівник компанії "Атлас Копка" отримує близько 500 тис. крон у рік, але після сплати всіх податків і страхових внесків у нього залишається не більше 155 тис. крон, тобто 1/3 його доходу.

Особливістю фіскальної політики урядів західних країн в останні десятиліття є тенденція до зниження питомої ваги надходжень від податку на прибуток корпорацій. Так, у США напередодні Другої світової війни надходження від цього податку становили майже 50 % всіх податкових доходів федерального бюджету, а 1955 року— вже тільки 30%, 1969 р.— 20%, 1975 р. — 15 %, 1980 р. — 13 %, 1993 р. — 9 %. Зниження питомої ваги податку на прибуток корпорацій пояснюється двома причинами. По-перше, значно знизилися ставки цього податку. Так, у Великобританії ставка скоротилася з 52 до 35 %, а в США — із 46 до 34 %. По-друге, постійно розширюються податкові пільги як засіб підтримки та стимулювання підприємництва. Головними серед них є прискорена амортизація, інвестиційний податковий кредит і знижка на виснаження надр. За деякими даними, у США на пільги Йде близько 20 % податкових надходжень, в Англії — 25 %, Німеччині — 16 %.

Також широко застосовується політика прискореної амортизації. Вона полягає в тому, що уряд дозволяє нараховувати амортизацію в масштабах, які значно вищі за реальне зношення основного капіталу. Завищені амортизаційні нарахування зменшують обсяг прибутку, що підлягає оподаткуванню, а це дає можливість прискорити заміну основного капіталу.

Інвестиційний податковий кредит є податковою знижкою, спрямованою на заміну застарілого обладнання і застосування нової техніки. Цей кредит вираховується із суми податку, а не з оподаткованого доходу, і тому він зменшує на свій обсяг вартість нового придбаного обладнання. У західних країнах є досвід використання податкових знижок за фінансування витрат на дослідження та розробки, інвестицій у сучасне обладнання для дрібних та середніх фірм, інвестиції у матеріало- та енергоощадні технології. Інвестиційний податковий кредит сприяє підвищенню конкурентоспроможності і прискорює економічне зростання. Проте, з іншого боку, він також сприяє збільшенню дефіциту бюджету та зростанню інфляції. Крім того, використовуються податкові знижки на виснаження надр, а також на вкладення коштів у благодійні фонди, що не підлягають оподаткуванню.

Наступним за своїм значенням податком, що широко застосовується в розвинутих країнах, є податок на додану вартість (ПДВ). У різних країнах ставки ПДВ істотно різняться. Так, у США ця ставка дорівнює 11 %, у ФРН — 6 %, у Великобританії— 15 %. Додана вартість включає заробітну плату, прибуток, відсоток за кредит, амортизаційні відрахування, витрати на електроенергію і т. п. Інакше кажучи, ПДВ є відрахуванням у бюджет частини новоствореної вартості. Податок нараховується на