Макроекономічна політика перехідної економіки. Сутність макроекономічної стабілізації та її моделі
Сутність стабілізації економіки. Кінцевою метою економічної трансформації перехідного суспільства в Україні є створення умов для переходу до ефективної економічної системи, яка б забезпечувала оптимальні темпи зростання ВВП та високий життєвий рівень населення. Досягнення цієї мети потребує економічної стабілізації з дальшим переростанням у економічне пожвавлення, а відтак піднесення. Якщо розкрити кінцеву мету реформування, то вона передбачає не просте лінійне підвищення ефективності економіки, а перехід до пості індустріального суспільства. Останнє є суттєвим для вибору засобів економічного регулювання.
Сутність макроекономічної стабілізації полягає в подоланні макроекономічної незбалансованості. Вона характеризується коливанням обсягу національного продукту, рівнів цін і зайнятості та браком умов для впевненого зростання обсягу ВВП. У традиційній ринковій економіці коливання цих величин має в основному циклічний характер, тому макроекономічна стабілізація зводиться до скорочення амплітуди відхилень та зменшення глибини спаду. Свого конкретного змісту вона набуває в економічній політиці, яка сприяє наближенню фактичного рівня ВВП до його потенційного рівня і на цьому підґрунті досягнення повної зайнятості та стабільних цін. За таких умов у економіці циклічного безробіття практично немає, а рівень інфляції стабільно мінімальний.
Загальні риси макроекономічної стабілізації універсальні, однак у країнах з транзитивною економікою вони набувають специфічного забарвлення.
Специфіка макроекономічної стабілізації в перехідній економіці. У першу чергу відмінність макроекономічної стабілізації у країнах, що переходять до ринку, у тому числі в Україні, полягає в тому, що вона скерована не на пом'якшення циклічних коливань, а насамперед на подолання системної кризи, яка охопила всі сторони суспільного життя: економічну, соціальну, політичну, духовну — і яка має різні причини.
Наступна відмітна риса макроекономічної незбалансованості — її надзвичайна глибина та всеосяжність. Так, скорочення ВВП становило понад 60 % від 1990 р., а обсяг капіталовкладень за цей період скоротився майже у 5 разів. Якщо спробувати знайти аналогію, то тільки Велика депресія 30-х років XX ст. мала приблизно такі показники. Наприклад, у США промислове виробництво 1933 року становило 48 % від рівня 1929 року, а обсяг капіталовкладень— 16,4%. В СРСР навіть у найважчий воєнний 1942 рік обсяг промислового виробництва становив до довоєнного 1940 року 77 %.
Феноменом перехідної економіки є те, що за її умов соціально гостра проблема безробіття не стає, принаймні на перших етапах економічних перетворень, однією з головних. Вона ще й до цього часу є очікуваною, а в економічній політиці України залишається фактично поза увагою. Макроекономічну стабілізацію гальмує нерозуміння населенням природи соціально-економічних змін; воно не може ані захистити себе, ані адаптуватись до цих змін. Ідеться про те, що значна частка працездатного населення все ще сподівається на державні заходи стосовно поліпшення свого становища. Але для реальних змін, як стверджує академік В. М. Геєць, потрібно, щоб 2/3 працездатного населення могли діяти ініціативно . Проте наявна модель економічної стабілізації пропонує лише створення нової системи соціального захисту, яка відрізняється від відповідної моделі планової економіки в основному тим, що соціальний захист населення держава перекладає на плечі самого населення.
І нарешті, специфіка макроекономічної стабілізації у перехідному суспільстві полягає у формуванні нової системи економічних відносин, а не зводиться до якогось вдалого набору економічних заходів для збалансування тих чи тих економічних показників. Макроекономічна стабілізація в перехідній економіці має не функціональний, а трансформаційний характер. Економічна збалансованість досягається за умови зміни режиму, порядку функціонування економіки, появи нових господарських інституцій.
Особливістю макроекономічної стабілізації перехідних економік є її проведення ринковими інституціями, які або щойно сформувалися, або яких ще немає взагалі. Наприклад, ринкове середовище потребує певної кількості суб'єктів господарювання у кожній сфері чи галузі. Проте утворити їх миттєво неможливо, а також не можна говорити про наявність усіх ланок інфраструктури, правової бази ринкових відносин, системи збирання, опрацювання і видавання інформації різноманітним суб'єктам господарювання і т. ін. Брак потрібних інституціональних перетворень перешкоджає макроекономічній стабілізації, а брак останньої негативно впливає на темпи і характер інституціональних перетворень. Зокрема, гіперінфляція стимулює утворення посередницьких фірм, обмежує виробничий сектор, сприяє виникненню спекулятивних структур.
Пріоритети політики макроекономічної стабілізації. Макроекономічна стабілізація є не єдиним блоком трансформаційних перетворень. До цього процесу ще входять інституціональні перетворення та мікроекономічна стабілізація. Усі три блоки реформування економіки взаємообумовлені. Взаємозв'язаність цих складових робить перетворення системними, а в системних перетвореннях своєю чергою існує проблема їх послідовності й субординації як стосовно блоків у цілому, так і окремих ознак усередині кожного з блоків.
Вибір пріоритетних напрямків перетворень у кожному з блоків тісно пов'язаний з вибором тієї чи тієї моделі трансформації економіки. Власне кажучи, модель і є сукупністю заходів перетворення, яким притаманна певна послідовність та підпорядкованість їх реалізації. Загальновідомо, що головними моделями трансформування економіки є "шокова терапія" та гра дуалізм.
Модель "шокової терапії" є аж надто радикальною. Вона передбачає блискавичні разові заходи і безповоротне руйнування попередньої економічної системи. "Шокова терапія" ґрунтується на лібералізації цін, послідовній і за можливості якнайширшій приватизації, фінансовій стабілізації монетарними методами.
Градуалістська модель потребує поступових перетворень, зваженого використання елементів попередньої економічної системи. Вона зберігає провідну роль держави в економіці за умов перегляду й оновлення функцій державних організацій, надання самостійності підприємствам усіх форм власності, стимулювання вітчизняного виробництва та структурної перебудови.
З огляду на цю послідовність заходів макроекономічна стабілізація великою мірою визначається вибраною моделлю трансформації. Так, за "шокової терапії" основний акцент робиться на фінансовій стабілізації, а гра дуалізм у підґрунтя перехідних процесів ставить розвиток виробничого потенціалу на перебудованій структурі. Тому його ще називають виробничо-структурним варіантом, котрий допускає перехід до економічного пожвавлення без фінансової стабілізації.
Зміст макроекономічної стабілізації за варіантом "шокової терапії". У моделі "шокової терапії" макростабілізація, практично, ототожнюється з фінансовою стабілізацією. За цією моделлю слід провести анти інфляційну політику, досягти стабільності цін, що стане достатньою умовою для ефективної роботи ринкових механізмів (попиту, пропонування, рівноважної ціни, конкуренції тощо) і формування в цілому ринкової економіки. Така ідея визначала політику реформ в Україні у 1992—1995 роках.
Ліберальний варіант поділяється на ортодоксальний і гетеро доксальний підходи. І той і другий на перший план висувають антиінфляційну політику, проте з деякими відмінностями.
Ортодоксальний підхід передбачає скорочення дефіциту державного бюджету за рахунок зменшення державних витрат (на державне втручання в економіку, соціальний захист і забезпечення, управління, оборону і т. ін.) і збільшення дохідної бази бюджету (скорочення податкових пільг, підвищення рівня збирання податків, ліквідація позабюджетних фондів тощо). Одночасно проводиться жорстка грошово-кредитна лінія, яка реалізується в політиці "дорогих грошей": обмеження грошової емісії, підвищення облікової ставки відсотка, підвищення норми резервування, скорочення кредитів центрального банку, продаж державних цінних паперів та ін.
Ортодоксальний підхід ділиться у свою чергу на два підвиди залежно від вибору економічних стабілізаторів (так званих якорів). За грошового якоря монетаристські методи ґрунтуються на жорсткій бюджетній, податковій, грошово-кредитній політиці за "плаваючого" обмінного валютного курсу. Перелічені методи застосовують для обмеження грошової маси і сукупного попиту. У другому випадку вибирається валютний якір, за яким акцент робиться на стабілізації валютного курсу. Впливаючи на курс валют, тримаючи його під контролем, держава знижує інфляційні очікування населення, прив'язує до нього внутрішні ціни, що обумовлює антиінфляційні наслідки.
Світова практика антиінфляційної політики інколи застосовує гетеродоксальний підхід, котрий ґрунтується на підтвердженні інерційної природи інфляції. За своєю природою інфляція породжує високі очікування знецінення грошей, і це робить малоефективною жорстку монетарну та фіскальну політику. Щоб зупинити вплив минулої інфляції на стабілізацію цін, передбачається застосування певної політики доходів. Сутність її полягає у прямому контролі за зарплатою і цінами. Цей контроль охоплює: 1) повне замороження цін і заробітної плати; 2) законодавчі обмеження рівня приросту цін і заробітної плати; 3) укладення угод між урядом та роботодавцями і профспілками щодо цін та зарплати і т. ін.
Гетеродоксальний підхід не обмежується політикою доходів. Для досягнення позитивного результату контрольоване зростання цін і доходів має доповнюватись антиінфляційними заходами податково-бюджетної та грошово-кредитної політики. Фіскальні та монетарні обмеження мають створити в товарно-грошовій сфері такі умови, за яких ціни та доходи взаємо збалансовані. За інших умов контроль за цінами і доходами спричинить приховану інфляцію, яка зразу стане відкритою після його відміни.
Антиінфляційна політика розраховується на певний період часу, залежно від чого вона може бути або швидкою, або повільною. Стратегія швидкого зниження темпів інфляції означає поступове, крок за кроком, обмеження грошової маси і падіння темпів знецінення грошей. Повільне скорочення грошової маси несуттєво впливає на обсяг виробництва і не призводить до його спаду.
Зауважимо, що вибір тієї чи тієї стратегії залежить від соціально-економічної та політичної ситуації у країні, від рішучості уряду.
Градуалістський варіант макроекономічної стабілізації. Його часто пов'язують зі структурно-виробничою стабілізацією. З цим можна погодитись, однак за певних умов. У чистому вигляді
