Основні характеристики макроекономічної структурно-виробничої стабілізації:

1. Активне державне регулювання економіки способом поєднання прямого впливу на умови і процеси відтворення з фінансовим регулюванням.

2. Реалізація структурної перебудови економіки з допомогою концентрації зусиль держави на перспективних напрямах економічного розвитку та ліквідації наявних диспропорцій.

3. Посилення інвестиційної діяльності держави як за її безпосередньої участі в капіталовкладеннях, так і завдяки стимулюванню інвестиційної діяльності.

4. Широка підтримка вітчизняних товаровиробників.

5. Вибір заходів, що стимулюють кінцевий попит з боку фірм та домогосподарств, а не обмежують його.

Структурно-виробнича стабілізація є антиподом "шокової терапії" і суто фінансової стабілізації. її зміст охоплює ідеї кейнсіанського вчення, інституціональної теорії, соціал-демократичної та еволюціоністської шкіл і т. ін. Структурно-виробничий варіант макростабілізації на противагу "шоковій терапії" надає менш важливого значення приватизації, лібералізації цін і зовнішньої торгівлі. Фінансова стабілізація тут похідний елемент виробничої стабілізації. Передбачається, що активна виробнича, інвестиційна, структурна політика сприятимуть швидкій модернізації продуктивних сил, забезпечать зниження витрат, підвищення якості, зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної продукції і, зрештою, приведуть до фінансової стабілізації.

Проте реалізація політики структурно-виробничої стабілізації може спричинити підвищення інфляції, але її завжди можна утримати в певних рамках і зробити контрольованою. А з часом висока інфляція, що виникає на першому етапі реформ, погашається економічним піднесенням.

Економічне зростання на основі фінансової стабілізації. Прихильники макростабілізації в її ліберальному варіанті вважають, що економічне зростання похідне від фінансової стабілізації. Якщо рівень річної інфляції впаде нижче 40 % або середньомісячний показник — до 2,8 % протягом як мінімум 6—8 місяців, то з'явиться можливість економічного зростання. За цих умов населення скеровує частину своїх доходів на збереження, підприємці цікавляться довгостроковими інвестиціями. Якщо до всього цього ще приєднується зниження податкових ставок, то тенденція до економічного зростання стає доволі відчутною.

Світовий досвід свідчить, що між низькими темпами інфляції та стійким економічним зростанням існує тісний зв'язок. У таких країнах з перехідною економікою, як Польща, Словенія, Угорщина, Латвія, стабілізація купівельної спроможності національної грошової одиниці супроводжувалась припиненням спаду виробництва, а потім і економічним піднесенням.

Економічне зростання на основі виробничо-структурної стабілізації. Не всі економісти погоджуються з варіантом економічного зростання на базі фінансової стабілізації. Багато з них обґрунтовують інший варіант, доводячи слабкість позицій прихильників варіанта "від фінансової стабілізації до економічного зростання", їхні аргументи такі:

¦ практика країн з перехідною економікою є ще не надто переконливою для остаточних висновків про зв'язок темпів інфляції і темпів економічного зростання;

¦ не можна казати про економічне зростання взагалі, не зачіпаючи якісних боків зростання. Так, в Україні економічне пожвавлення спричинено збільшенням експорту, пов'язаного з економічно брудними виробництвами, а в цілому структура експорту і виробництва погіршується;

° за період, поки настане фінансова стабілізація, умови відтворення суттєво ускладнюються (старіння основного капіталу, збільшення частки імпорту на внутрішньому ринку).

З огляду на ці вади пропонуються заходи, що передбачають виробничо-структурну стабілізацію. Докладніше зміст цих заходів розглядався раніше, а тепер коротко їх перелічимо:

¦ цілеспрямовані дії на пожвавлення виробництва й удосконалення його структури;

¦ поліпшення інвестиційної діяльності;

¦ гармонізація цінових співвідношень і усунення диспаритету цін (як звичайно, зниження цін на сировину та енергоресурси і підвищення їх на готову продукцію).

Ці заходи, на думку прихильників даного підходу, здатні забезпечити економічне зростання.

У практиці трансформаційних змін жоден із даних підходів у чистому вигляді не реалізовувався. Разом з тим поширюється думка про те, що настав час інтегрувати обидва підходи. Акцент на піднесення виробництва мають доповнювати заходи фінансової стабілізації. Оптимальним варіантом були б методи фінансової стабілізації, стимулювання виробництва і структурних змін та інституціональних перетворень, які б застосовувалися разом із самого початку реформ.

Досягнення економічної стабілізації та перехід до економічного зростання забезпечують переважно фінансова та грошово-кредитна політика. Тому розглянемо їх окремо, не прив'язуючи до тієї чи тієї моделі, що дасть можливість краще зрозуміти елементи, які застосовуються в певній моделі стабілізації економіки. До того ж сучасна економічна політика не зводиться на практиці до однієї моделі, а включає набір засобів, властивих різним напрямам. Так, деякі вчені вважають, що досягнення макроекономічної стабілізації включає три групи інструментів (заходів):*

грошову політику;*

фінансову політику;*

політику прямого втручання.

Під фінансовою політикою розуміють сукупність усіх заходів та інструментів, які стосуються формування та використання бюджету країни або бюджету територіальних органів. Звичайно через бюджет здійснюється втручання держави в розподіл обмежених ресурсів на альтернативні цілі використання. Це можуть бути безкоштовні сніданки школярам або дії держави з метою збереження довкілля. Такий розподіл ресурсів називають економічною а локацією.

Методами фінансової політики розподіляються доходи між особами або їх групами, якщо ринковий розподіл не збігається з бажаним з політичних умов. Це різного роду трансфертні виплати, прогресивний прибутковий податок і т. ін.

І безперечно, що фінансова політика активно впливає на економічну стабілізацію. А ту частину фінансової політики, яка на зразок англо-американської "fiscal роїісу" безпосередньо спрямована на стабілізацію, часто називають фіскальною політикою. Саме фіскальна політика і є предметом розгляду в нашій темі.

Грошова політика скерована на регулювання кількості грошей і рівня відсоткової ставки. Провідним органом грошової політики є центральний банк країни. В Україні це Національний банк, котрий діє незалежно від уряду, але в рамках загальної політики стабілізації.

Політика прямого державного втручання безпосередньо впливає на дії ринкових суб'єктів, змушуючи їх до діяльності або бездіяльності, і є складовою виробничо-структурної політики стабілізації економіки.

Література

1. Павловський М. Суспільство та економіка перехідного періоду.— К.: Техніка, 1997.

2. Пал ЛесліА. Аналіз державної політики / Пер. з англ. І. Дзюби. — К.: Основи, 1999.

3. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.: Поліграфкнига, 1998.

4. Пахомов Ю. Н., Крымский С. Б., Павленко Ю. В. Пути и перепутья современной цивилизации. — К.: Междунар. деловой центр, 1998.

5. Розпутенко І. Пріоритетні напрями економічної політики України.—К.: АДУ, 2000.

6. Сажина М. А. Научные основы экономической политики государства: Учеб. пособие. — М.: НОРМА, 2001.

7. СаксДж. Микроэкономика. Глобальный подход. — М., 1995.

8. Социальное рыночное хозяйство. Теория и этика экономического порядка в России и Германии. —СПб.: Экон. шк.., 1999.

9. Суперечності реформ. — К., 2001.

10. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи). Інститут економічного прогнозування; орієнтованої економіки в Україні // Економіка України. —2000. —№ 1, 2.

11. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть: Навч. посібник / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. —К.: Либідь, 2002.

12. Управление региональной экономикой / Под ред. Г.В.Гутмана. — М.: Финансы и статистика, 2001.

13. Уткин А. И. Глобализация: процесс и осмысление. — М.: Логос 2001.

14. Ходов Л. Г. Основы государственной экономической политики: Учебник. — М.: БЕК, 1997.