Форми зайнятості — це організаційно-правові способи, умови трудовикористання. Виділяють форми зайнятості за різними класифікаційними ознаками.

За формами організації робочого часу розрізняють повну й неповну зайнятість. Мовна— це зайнятість протягом повною робочою дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних дня даного регіону розмірах. Неповна — це зайнятість протягом неповною робочого часу або з неповною оплатою, або з неповною ефективними). Видима неповна зайнятість — це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень. Невидима неповна зайнятість— переважно аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої") неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці. Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, виокремлюють "вимушену" та "добровільну" неповну зайнятість. Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.

За статусом діяльності розрізняють первинну (основну) зайнятість і вторинну (додаткову) зайнятість. Первинна— це зайнятість на основному місці роботи, тобто там, де робітник отримує надійний і регулярний доход, де знаходиться трудова книжка. Вторинна— добровільна додаткова постійна або тимчасова діяльність осіб, які мають основну роботу.

За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну і нестандартну зайнятість. Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Нестандартна (альтернативна) зайнятість — це трудова діяльність, яка не відповідає стандартним правилам.

За стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову зайнятість. Постійна — це зайнятість з відносно стабільним місцем роботи. Тимчасова — це зайнятість з тимчасовим, епізодичним, сезонним характером роботи.

За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють регламентовану (легальну) зайнятість і нерегламентовану (нелегальну). Регламентована зайнятість — це діяльність, яка відбувається у межах закону. Нерегламентована зайнятість — це діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується держстатистикою, без оплати податків тощо [69, с. 127].

Характеристика зайнятості в Україні

Відповідно до Послання президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році" сучасний стан зайнятості характеризується наступним:

1) Економічне зростання 2000—2005 рр. практично не позначилося на змінах у зайнятості населення: загальна чисельність зайнятих збільшилась на 573,2 тис. осіб (2,8 %), тоді як ВВП за цей період зріс на 41,1 % (у постійних цінах). Рівень зайнятості населення працездатного віку впродовж тривалого часу становить 65,5 %, і навіть створення протягом 2005 р. майже І млн. робочих місць не призвело до зростання чисельності працюючих. У міських поселеннях їх кількість навіть скоротилася. Це зумовлено низькою ефективністю значної частини робочих місць і необхідністю їх заміни, низьким рівнем оплати праці і, відповідно, відсутністю попиту на такі робочі місця.

2) Сучасна структура зайнятості в Україні — як за секторами економіки, так і за професійним статусом — далека від стандартів економічно розвинених країн. Найбільша чисельність зайнятих — майже 5 млн. осіб або близько чверті загальної кількості зайнятих — сконцентрована у сільському господарстві, мисливстві, лісовому та рибному господарстві. Більше половини з них працюють в особистих селянських господарствах, де зберігається патріархальний спосіб виробництва, заснований на простій фізичній праці. Це свідчить про низьку продуктивність їхньої праці та неефективне використання трудового потенціалу. Натомість надто низькою є частка зайнятих у будівництві та обробній промисловості, зокрема у виробництві машин та устаткування, виробництві електричного та електронного устаткування, виробництві транспортного устаткування, тобто у тих видах діяльності, які забезпечують інвестиції в економіку країни.

3) Не відповідає завданням інноваційного розвитку і професійний склад зайнятих: від початку виходу з кризи спостерігається перерозподіл зайнятості на користь некваліфікованої робочої сили (чисельність представників найпростіших професій зросла на 1,6 млн. осіб або на 43,2 % при скороченні чисельності фахівців і кваліфікованих робітників), що свідчить про домінування в економіці України застарілих технологій і відсутність будь-яких інноваційних процесів (рис. 8.2).

4) Майже п'ята частина зайнятих працює на посадах, що не відповідають рівню їхньої освіти. Зокрема кожний двадцять третій працівник з вищою освітою в Україні зайнятий на роботах, які такого рівня освіти не потребують. Зростання обсягів підготовки фахівців із вищою освітою забезпечується переважно за рахунок спеціальностей економіки та права (за 2000— 2005 рр. їхня кількість збільшилась у півтора разу), тоді як кількість випускників інженерних спеціальностей, які мають впроваджувати нові технології у виробництво, збільшилася лише на 8 %.

5) Зменшується пропозиція кваліфікованих представників робітничих професій: частка осіб з професійно-технічною освітою серед економічно активного населення скоротилася до 24 %. При цьому близько третини економічно активних осіб не мають професійної освіти, в тому числі 7 % не мають повної загальної середньої освіти.

Рис. 8.1. Порівняльний зайнятості в Україні за професіями [73]

6) Через відсутність реальних можливостей знайти гідно оплачувану роботу значна частина населення працює за кордоном як легально, так і нелегально. За експертними оцінками, у середньому за рік за межами України працюють 2,5—3 млн. наших співгромадян.

7) Неефективна структура зайнятості віддзеркалює реалізацію моделі економічного розвитку, яка базується на дешевій робочій силі. Це може призвести до втрати трудового потенціалу суспільства та деградації робочої сили.

Світові тенденції зайнятості

У другій половині двадцятого століття відбулися серйозні структурні зрушення в економіці, спричинені науково-технічним прогресом, що відобразилося у впровадженні мікроелектроніки. Відбулося згортання і реструктуризація галузей обробної промисловості, швидко розширилася сфера послуг.

В результаті виділяють "інформаційну" модель структури зайнятості, для якої характерним є розширення сфери послуг та "інформаційно-індустріальну" модель з високою питомою вагою зайнятих у обробній промисловості. "Інформаційна" модель зайнятості властива англосаксонським країнам. У Великій Британії, наприклад, у 1996 р. у сфері послуг було зайнято 70% робочої сили, а в США і Канаді — 73%. Модель "інформаційно-індустріальна" є розповсюдженою у Японії, в якій в середині 90-х у сфері послуг було зайнято 58,4%, в ФРН ( 63%), у Франції (69%), в гтош (62%) [102].

Найбільш поширеною у сфері послуг є галузь інформатики. У цій галузі спостерігаються найбільш високі темпи приросту зайнятості. У США, Канаді і Великій Британії в цій галузі зосереджено відповідно 48,3%; 45,7%; 45,8% всіх зайнятих у сфері послуг. У Японії і ФРН показник значно нижчий (32,2 і 28,4% відповідно). Сфера інформаційних послуг вважається найбільш перспективною в новій економіці, а знання й інформація перетворюється на основне джерело підвищення продуктивності праці і економічного зростання.

Все більший розвиток галузі інформаційних та комунікаційних технологій зумовив поширення таких нетрадиційних форм зайнятості, як тимчасова, часткова, короткострокова, контрактна, надомна. У економічно розвинених країнах за оцінкою ОЄСР від 60 до 85% жінок, які працюють за гнучкою системою організації праці, обирають саме такі форми зайнятості.

8.5. Механізм регулювання зайнятості населення

Механізм регулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта (рис. 8.3) для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.

Держава може проводити активну і пасивну політику зайнятості. Активна політика зайнятості— це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, кредитування малого підприємства, фінансова підтримка підприємств у збереженні (або створенні) робочих місць, розвиток системи органів служби зайнятості тощо. Пасивна політика зайнятості — це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей, пільги.

Крім того, виділяють три основні моделі державної політики зайнятості [ 10];

1. Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить до росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель передбачає забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводиться в основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва, безробіття.

3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць для значної частини економічно активного населення, які не потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Досягнення цілей програм зайнятості відбувається за визначеними принципами регулювання зайнятості в Україні у відповідності до рекомендацій МОП і нормативних актів про зайнятість населення (рис. 8.3).

Рис. 8.4. Принципи регулювання зайнятості населення в Україні

Цілі та напрями реалізації політики зайнятості населення в Україні

Стратегією економічного і соціального розвитку України на 2004—2015 рр. "Шляхом європейської інтеграції", що підготовлена відповідно до розпоряджень Президента України №372/2001-рп від 21.12.2001 р. та №385/2002-рп від 8.11.2002 р. такими базовими інституціями, як Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут економічного прогнозування НАН України