Неоінституціоналізм. Шведська (стокгольмська) школа макроекономіки
Неоінституціоналізм — один із сучасних напрямів економічної думки, що об'єднує процеси розвитку людства у єдине ціле. Аналіз економічних процесів неоінституціоналісти, наголошуючи на перевагах міждисциплінарного підходу, тісно пов'язують з аналізом соціальних, політичних, правових, організаційних, психологічних та інших суспільних відносин. Неоінституціоналісти розглядають суспільство як систему, що постійно розвивається і оновлюється. Прихильники цього напряму закликають до детальних кількісних досліджень, прагнуть зрозуміти процес суспільної еволюції та спро-гнозувати деякі особливості майбутнього суспільства.
Інституційний напрям економічної думки сформувався у перші десятиліття XX ст. Термін "нова інституційна економічна теорія" запровадив О. Вільямсон у 1975 р.1 для того, щоб відокремити цю течію від старого інституціоналізму. Основою неоінституціоналізму став синтез деяких концепцій неокласичної мікроекономіка інституціоналізму та теорії організації.
Шведська (стокгольмська) школа макроекономіки
Загальновизнаний термін "шведська модель суспільного розвитку" позначає сукупність заходів з соціальної захищеності людини. Значні успіхи в економіці і соціальній політиці Швеції зумовлені різноманітними причинами. Великі соціальні досягнення можливі лише на міцному економічному фундаменті. Економічна політика Швеції спирається на теоретичну концепцію, близьку до кейнсіанської. Сходження до соціального достатку почалося у 20— 30-ті роки і особливо після Великої депресії. Саме в ті роки вісім шведських дослідників (К. Віксель, Г. Кассель, Д. Давідсон, до яких приєдналися молоді вчені Г.-К. Мюрдаль, Б.-Г. Улін, В. Лундберг, Е. Ліндаль, Д. Хаммар-шельд) опублікували низку праць, основні положення яких були зорієнтовані на зроблені Кейнсом і його послідовниками головні висновки щодо ролі держави в економіці та необхідності підтримки високого рівня зайнятості як умови швидкого розвитку країни, і сприяли створенню фундаментальної концепції економічної політики.
Засновником шведської (стокгольмської) школи економічної науки вважають Г.-К. Мюрдаля, який сформував методологічні принципи шведської школи та ідейно-теоретичні основи заходів уряду соціал-демократів.
Мюрдаль Гуннар-Карл (1898—1987) народився в с. Сольварбо (Швеція). Закінчив Стокгольмський університет з дипломом юриста. Вів адвокатську практику. Протягом 1925—1930 рр. вивчав економіку в цьому університеті та займався науковими дослідженнями в Англії, Німеччині, Франції та США. Доктор економічних наук, з 1938 р. в університеті м. Осло завідував кафедрою політичної економії і фінансів, з 1950 р. — професор політичної економії, а з 1961 р. — професор міжнародних економічних відносин. Засновник та директор Інституту досліджень світової економіки, працював консультантом уряду Швеції, обирався депутатом нижньої палати від соціал-демократичної партії. З 1938 р. очолював Центр з вивчення проблем американських негрів при Інституті Кврнегі-Меллона. Був міністром торгівлі Швеції, генеральним секретарем Економічної комісії ООН для Європи.
Автор праць "Американська дилема. Негритянське питання і сучасна демократія" (1944), "Політичний елемент у розвитку економічної думки" (1953), "Економічна теорія і слаборозвинуті країни" (1957), "Швеція і Західна Європа" (1962, у співав торстві), "Виклик достатку" (1968), "Азіатська драма. Дослідження про бідність яа родів" (1968, у 3-х т.), "Світова економіка. Проблеми і перспективи" (1958), "Швеції і Західна Європа" (1964), "Сучасні проблеми "третього світу"". (1972), видані росій ською мовою).
Почесний член Американської економічної асоціації, почесний професор Сток гольмського університету і почесний доктор більше тридцяти іноземних університетів. Лауреат Нобелівської премії (1974).
Ще у 20-ті роки XX ст., прагнучи подолати статичний характер моделі загальної рівноваги, економісти-теоретики зверталися до ідеї послідовності рівноважних станів, пов'язуючою ланкою між якими були очікування. У1927 р. Г.-К. Мюрдаль, розвиваючи ідеї К. Вікселя, розглянув міжчасову рівновагу, що відображала вплив поточних змін ринкової ситуації на майбутні ціни і, навпаки, вплив очікувань майбутніх змін на поточні ціни. Його докторська дисертація "Проблеми ціноутворення в умовах економічних зрушень" започаткувала формування шведської (стокгольмської) школи макроекономіки. У ній він досліджував, як очікування невизначених ринкових умов у майбутньому впливають на поведінку компаній на мікроекономічному рівні, що було одним з перших досліджень ризику і невизначеності.
У 1931 р. у статті "Грошова рівновага" Мюрдаль розвинув теорію відсоткової ставки і кумулятивних процесів К. Вікселя. Він одним з перших економістів запровадив поширений нині метод економічного аналізу на основі відмінності величин ex ante (передбачуваних, планових) і ex post (фактичних, реально здійснених). Адже фактично зроблені інвестиції завжди збігаються з фактичними заощадженнями, передбачувані величини — ні. Припустимо, учасники виробництва передбачають здійснити в майбутньому певний обсяг інвестицій, а отримані доходи заощадити. Ці величини можуть збігатися тільки випадково, як правило, вони будуть різні, бо неможливо у передбачуваних величинах точно обчислити, наприклад, зміну цін і не тільки їх.
Дослідження теорії грошей навели Мюрдаля на думку, що кількісна теорія грошей, на якій базується монетаристська теорія циклу, "груба", вона виключає багато економічних факторів і тому є неправильною. Грошовий сектор не є автономним, всі економічні сфери тісно переплетені та взаємопов'язані, підпорядковані дії об'єктивних економічних законів.
У праці "Економічні результати фіскальної політики" Мюрдаль запропонував активізувати фіскальну політику для подолання Великої депресії, а заради підтримки громадської довіри покрити дефіцит, що утворився за час кризи і депресії, відповідним бюджетним надлишком під час наступного за депресією періоду підйому. Фактично шведська школа мала пріоритет у розробленні моделі макроекономічної політики ще до публікації книги Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936).
При вивченні процесу економічного розвитку Мюрдаль найбільше уваги приділяв проблемам руху до більш інтегрованих планових економік у різних країнах. Він виокремлював категорії "програма" — намічений план дій і "передбачення" — прогноз майбутніх подій. В основі перетворень повинен бути не ринковий автоматизм, а вибір та реалізація ефективної економічної політики, планування урядом організаційних, технологічних, соціально-економічних перетворень. З 1948 р. у Швеції на основі концепції індикативного планування (програмування) економіки почали складати п'ятирічні плани.
Г.-К. Мюрдаль критикував економічний підхід до проблем добробуту, за якого не вказуються політичні цілі. На його думку, економістам варто відкри-
ТО проголошувати політичні переконання і робити їх елементом дослідження, оскільки таких вчених, як правило, надихає не лише науковий інтерес, а й прагнення до вдосконалення суспільства. Великі економісти завжди пропонували свої рекомендації у галузі політики (Т. Мальтус, Д. Рікардо, К. Маркс, Дж. Кейнс). Знайомство Г.-К. Мюрдаля з працями американських інституціо-налістів зміцнило його переконання, що проблема суспільних цінностей має важливе значення в економічній науці.
У своїх працях учений наголошував, що не можна модернізувати суспільство, впровадити сучасну технологію, не зачіпаючи звичаїв, традицій, ставлення людей до праці, ігноруючи проблему формування дисципліни та витривалості: "Зміна ставлення до праці, — писав він у книзі "Сучасні проблеми третього світу", — передбачає радикальну зміну суспільних інституцій".
Починаючи з 30-х років XX ст., основні соціальні реформи у Швеції здійснюються на основі концепції, розробленої представниками шведської школи економіки. Результати їхніх досліджень були включені до найважливіших урядових програм. Наприклад, книга Мюрдаля та його дружини А. Мюрдаль "Криза в проблемі народонаселення" (1934), де були досліджені причини зниження народжуваності в країні, і "Новий курс", що пропонував інтенсивну житлову політику і виплату субсидій багатодітним сім'ям, підказали урядові рішення щодо забезпечення благополуччя усіх дітей, незалежно від фінансового стану їхніх батьків.
Молоді дослідники в 1937—1939 pp. зайнялися практичною реалізацією своїх розробок. Вони ввійшли до складу уряду і академії наук, очолили політичні партії, профспілки, провідні дослідні інститути (Д. Хаммаршельд згодом став Генеральним секретарем ООН, Г.-К. Мюрдаль і Б.-Г. Улін — лауреатами Нобелівської премії з економіки).
Свою економічну теорію вчені втілили на практиці. У 1950—1970 pp. Швеція стала лідером науково-технічної революції в Європі, демонструючи найвищий рівень життя і освіти населення, його повну зайнятість і найменші розбіжності в доходах сімей. Сучасний уряд Швеції (порівняно з урядом США) бере на себе більшу відповідальність за сприяння суспільному добробуту: він забезпечує досконаліші охорону здоров'я, страхування від безробіття, пенсії за віком. Упродовж багатьох років ця країна очолює світові рейтинги за індексом людського розвитку — статистичним показником, який розраховується на основі даних, що характеризують найважливіші аспекти людського добробуту — здоров'я, освіту, матеріальний достаток у 173 країнах. Доповідь про людський розвиток Програми розвитку ООН (ПРООН) друкується щорічно з 1990 р.
Праці представників шведської (стокгольмської) школи економічної науки, що розглядають процеси економічних перетворень в органічному зв'язку з соціальними умовами, помітно впливають на формування поглядів інших національних економічних шкіл, точки зору і концептуальні позиції експертів та реформаторів, спеціалістів, представників міжнародних організацій. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років XX ст. Г.-К. Мюрдаль і Ф.-А. Хайєк надрукували новаторські праці в галузі міжчасової рівноваги. Дослідження проблем структурної координації є особливістю австрійської школи загалом і Ф.-А. Хайєка зокрема, а увага до часового аспекту координації відрізняє підхід австрійців від підходу інших представників класичного маржиналізму, і вказує на їхню підтримку шведської школи.
Запровадження в економічний аналіз понять "ех ante" і "ех post" мало вирішальне значення для теорії економічної динаміки. Споживачі чи компанії (економічні діючі особи) базують свої рішення на величинах економічних змінних ex ante (наприклад, на очікуваних цінах), впливаючи на реалізацію
