Неолібералізм. Теорія ринків та раціональних очікувань. Монетарна концепція

План

1. Теорія ринків

2. Монетарна концепція

3. Теорія раціональних очікувань

4. Література

Теорія ринків

До публікації теорії французького економіста М.-Ф.-Ш. Алле капіталістичну економіку трактували як єдиний глобальний ринок, на якому економічна інформація доступна кожному. Теорія та економічна практика формувалися навколо загальної моделі ринкової економіки Л. Вальраса. У ході економічних досліджень Алле дійшов висновку, що ця модель нереалістична і запропонував власну оригінальну модель функціонування господарської системи.

Алле Моріс-Фелікс-Шарль народився у 1911 р. у м. Париж. Здобув освіту інженера і фізика. Під час війни та німецької окупації менш як за три роки опрацював дослідження Л. Вальраса, В. Парето, І. Фішера і написав фундаментальну працю "В пошуках економічної дисципліни" (1943).

Професор Національного гірничого інституту, викладав курс економічної теорії в Інституті статистики Паризького університету. З 1944 р. і до кінця 80-х років — директор Центру економічного аналізу, очолював Групу соціально-економічних досліджень, був членом Національного комітету з наукових досліджень.

Автор праць з теоретичної та практичної економіки, фізики, соціології, історії цивілізації, однак саме в економіці він досяг видатних результатів (" Податок на капітал і грошова реформа" (1976), "Загальна теорія надлишків" (1981), "Автопортрети: одне життя, одна праця" (1989), "Боротьба за Європу" (1994), "Економіка як наука" (1995)).

Почесний член Американської економічної асоціації, член Національної академії наук США. Нагороджений багатьма орденами.

Модель Алле передбачає трактування суспільного господарства як сукупності локальних ринків, для яких характерні власні замкнуті системи ціноутворення. Це система ринків для різних товарів, причому однаковий товар може продаватися і купуватися на різних ринках. У ній немає єдиного набору цін, акти ринкового обміну відбуваються не всі відразу, а безперервно. Вчений допускає множинність ринків та велику кількість систем цін як відображення реальної зміни до економічного оптимуму.

Загальноекономічна рівновага, на думку М.-Ф.-Ш. Алле, залежить від співвідношення попиту і пропозиції грошової маси, тоді як рівновага на локальному ринку — від співвідношення попиту і пропозиції товарів. Отже, економічну рівновагу всієї системи зумовлює стан окремих локальних ринків. Економіст формулює економіко-математичну залежність, яка дає змогу прогнозувати вплив окремого ринку на суспільну економіку, а також показати рівень залежності локального ринку від системи національних та міжнародних ринків загалом.

Причини коливання загального рівня цін вчений вбачав у функціонуванні грошової сфери, тому він робить висновок, що циклічне коливання має грошову природу. На грошовому ринку відсоток встановлюється як ціна використання грошей, що перебувають в обігу, а на ринку капіталів — як ціна використання капіталу. Причому обидва ринки часто значною мірою переплітаються. Він також обґрунтував можливі позитивні, негативні та нульові величини відсоткових ставок, вважаючи ідеалом забезпечення нульової відсоткової ставки, бо навіть у період інфляції власники грошових фондів погоджуються надавати позики, тому що зростає ризик знецінення капіталу. Алле поєднав удосконалену ним модель загальної рівноваги з аналізом сукупного капіталу та теорією інвестицій, з теорією економічного зростання, а також запровадив модель теоретичної детермінації попиту на гроші, велику увагу приділив дослідженню методів досягнення максимальної ефективності економіки.

У зв'язку з таким підходом монетарне регулювання економіки вчений вважав універсальним засобом, тому його практичні рекомендації зводилися до кредитного контролю. Він наполягав на жорсткому регулюванні державою грошової маси та ставки відсотка. На його думку, побудована на інфляційних шоках та бюджетному втручанні держави економіка з часом розбалансується і механізми ринкового саморегулювання зупиняться. Алле зауважував, що державне втручання в економіку за кейнсіанською схемою може забезпечити лише тимчасовий ефект. Бюджетні витрати з часом перестануть виконувати стимулюючу та стабілізуючу функції. Навпаки, у межах суворої монетарної політики проблему інвестування може вирішити держава з допомогою договірного планування: добре знаючи скільки і чого необхідно виробляти, підприємець без зайвого ризику інвестуватиме капітали у виробництво.

М.-Ф.-Ш. Алле замінив поняття "економіка ринку" чи "ринкова економіка" поняттям "економіка ринків". Учений продовжив розвиток теорії ринків у праці "Єдина Європа. Шлях до процвітання". У ній він змалював яскраву перспективу розвитку інтеграційного процесу в Західній Європі, коли ліквідація митниць, кількісних обмежень, зняття заборони на пересування капіталів і людських ресурсів забезпечать можливість вільного інвестування капіталів, знаходження роботи для всіх трудящих відповідно до їх уподобань і здібностей.

Рекомендації Алле про способи контролю за рівнем цін, науково обґрунтовані тарифи на електроенергію, інші державні соціальні послуги, норми ефективного витрачання ресурсів з урахуванням попиту і пропозиції широко використовувалися у Франції в державному секторі економіки в 50-— 60-ті роки XX ст. Він очолював один із комітетів експортерів ЄБС. Його теорія ринків враховує дію науково-технічного прогресу, що породжує нові ринки через зміну технології та постійні інновації.

Монетарна концепція

У XVIII ст., дослідивши зв'язки між масою грошей, торговими балансами та рівнем цін, Девід Юм здійснив один з перших "проривів" у економічній теорії. Його монетарний підхід до платіжного балансу і тепер є відправною точкою для теорій, що аналізують взаємозв'язок грошової політики та моделей міжнародної торгівлі.

Однак монетарна концепція була започаткована у 1956 році, коли побачила світ фундаментальна праця американського професора М. Фрідмена "Дослідження у галузі кількісної теорії грошей", що підсумувала емпіричні та теоретичні дослідження грошового обігу за кілька десятиліть. У цій роботі були сформульовані основні положення новітньої кількісної теорії грошей.

Фрідмен Мілтон народився в м. Брукліи у 1912 р. Навчався в університеті Рат-герса, у Чиказькому університеті здобув ступінь магістра, в Колумбійському — захистив докторську дисертацію з економіки. Працював у міністерстві фінансів США, у відділі військових досліджень Колумбійського університету, в університеті штату Міннесота, у Чиказькому університеті. Був консультантом Комітету з реалізації плану Маршалла. У 1968 р. захистив докторську дисертацію, одночасно працював у Національному бюро економічних досліджень США, у різних наукових організаціях, комісіях, радах, обирався президентом Американської економічної асоціації, неодноразово брав участь у розробленні економічної програми Республіканської партії США як економічний консультант, був радником президента Р. Ніксона з економічних питань. З 1977 р. його наукова діяльність пов'язана з Гуверівським інститутом Стенфордського університету.

Автор 30 книг і понад 350 економічних праць: "Нариси з позитивної теорії" (1953), "Капіталізм, свобода і демократія" (1962), "Теорія ціни" (1968), "Теоретичні основи аналізу кредитно-грошової системи" (1970), "Нариси з позитивної економіки" (1975), "Вільні вибирати. Особиста точка зору" (1980, спільно з Р. Фрідмен), "Монетарна історія США. 1867—1960" (1963, спільно з А. Шварц).

Член Національної академії наук США, почесний професор Чиказького університету. Удостоєний почесних вчених ступенів багатьох американських та іноземних університетів, нагороджений медаллю Дж.-Б. Клерка. Лауреат Нобелівської премії (1976).

У другій половині XX ст. неокласичні напрями особливо активно розвивали вчені Чиказького університету. Тут сформувалася школа економістів-ринковиків, які відстоювали свої погляди навіть за незаперечного домінування ідей кейнсіанського напряму. Професор М. Фрідмен, спираючись на свою теорію грошей, запропонував жорстку, але реалістичну програму подолання інфляції. Його концепція увійшла в історію економічної науки під назвою "монетаризм".

Монетарна концепція Фрідмена розвивалася в кілька етапів. Перший (50-ті роки XX ст.) — розроблення теорії перманентного доходу. Учений виходить з того, що вимірюваний дохід і вимірюване споживання складаються з перманентного і тимчасового компонентів. Перманентний дохід він визначає як такий, який споживач сподівається отримати впродовж тривалого часу. Величина доходу залежить від межі споживання індивіда, величини нагромадженого капіталу, а також від місця проживання, віку, професії, освіти, раси та національності. Тобто це дохід, який споживач сподівається отримати протягом життя, орієнтуючись на свій вік, освіту, сформовані моделі споживання.

М. Фрідмен дійшов таких висновків про особливості споживчої поведінки:

а) виявлена ним піввікова постійність зв'язку між перманентним споживанням і перманентним доходом свідчить про постійність значень факторів, які впливають на коефіцієнт кореляції;

б) заощадження є не зростаючою функцією від доходу, а постійною. Отже, песимізм з приводу обмеженості інвестиційних можливостей невиправданий. М. Фрідмен трактує можливе зростання питомої ваги заощаджень як явище, що залежить не від зростання доходу, а від невизначеності в оцінках майбутніх доходів, тобто від невизначеності в отриманні тимчасового доходу. З цього вчений робить висновок про стійкість капіталістичного господарства, яке, на його думку, наділене великими потенційними можливостями до ефективного саморегулювання.

Для М. Фрідмена теорія перманентного доходу стала фундаментом при розробленні положень монетарної політики та аналізу циклу.

Другий етап (кінець 50-х — 60-ті роки) — створення монетарної теорії господарського циклу. На основі аналізу емпіричних даних вчений відкриває "видатний циклічний феномен", який полягає в тому, що зміни обсягу грошової маси випереджають аналогічні зміни господарської кон'юнктури в середньому на 12—18 місяців. Це свідчить, що максимальні значення темпу зростання грошової маси в часі передують основному циклічному піднесенню, а мінімальні — циклічному спаду. Виходячи з цього, М. Фрідмен і А, Шварц у спільній праці "Гроші і ділові цикли" (1958) приписують грошам провідну функцію у межах циклу.

Дослідник наполягає, що з допомогою виваженої грошової політики можна уникнути затяжної депресії