Основні методи збору неофіційної інформації для дослідження ринку праці. Прогнозування стану ринку праці України

План

1. Основні методи збору неофіційної інформації для дослідження ринку праці

2. Прогнозування стану ринку праці України

3. Література

Основні методи збору неофіційної інформації для дослідження ринку праці

При проведенні досліджень сучасного ринку праці крім аналізу статистичних показників найчастіше застосовуються наступні методи збору інформації:*

анкетне опитування;*

інтерв'ю;*

спостереження;*

аналіз документів;*

соціометричне опитування;*

тестування;*

експеримент тощо [10, с. 191].

Результативність анкетного опитування визначається якістю розроблених анкет, принципами вибору респондентів. Основні правила, що забезпечують якість анкетного опитування: необхідно фіксувати тільки найбільш істотні запитання, відповіді на які не можна одержати використовуючи офіційні документи; формулювання запитань повинне бути зрозумілим респондентові та однозначними, адекватним рівневі знань респондента, для чого кожне питання попередньо апробується; необхідно враховувати фактор пам'яті та давнину події на ринку праці; запитання повинні викликати позитивну реакцію респондента і бажання надавати достовірну інформацію, при цьому необхідно формулювати питання досить коректно і делікатно, поважаючи респондента [10, с. 193],

Анкетні питання за структурою поділяються на відкриті, закриті і напівзакриті. Відкриті запитання — передбачають самостійне формулювання відповіді респондентом, наприклад: "Що Ви думаєте з приводу рішення керівника підрозділу?". Недоліком відкритих запитань є неконкретність відповідей і трудомісткість обробки, а також висока ймовірність суб'єктивної інтерпретації, що відповідно призводить до непорівнянності результатів. У закритих запитаннях утримується перелік можливих відповідей. Недоліком даного типу запитань є те, що в силу об'єктивних причин дослідник не може заздалегідь передбачати всі можливі варіанти відповідей. Напівзакрите запитання — після пропонованого переліку альтернативних відповідей респондентові дається можливість висловити свою особисту думку щодо певних положень ринку праці [10, с. 192].

За формою запитання бувають прямими або непрямими. Прямі запитання стосуються безпосередньо сформованої ситуації, наприклад: "Чи влаштовує Вас робота, начальник, колеги тощо?" Недоліком прямих запитань є небажання людей давати на них об'єктивну інформацію. Непрямі запитання формулюються в такий спосіб: "Припустимо (або якби) Ви перейшли на нове місце роботи, хотіли б Ви продовжувати працювати з колишнім начальником, колегами тощо?"

За функціями запитання поділяються на основні, фільтруючі, контрольні і контактні. Основні запитання призначені для одержання інформації про ситуацію на ринку праці. Фільтруючі запитання використовуються для виключення некомпетентних респондентів і перевірки ступінь їхньої інформованості про ситуацію на ринку праці. Контрольні запитання використовуються для уточнення правдивості відповідей. Контактні запитання необхідні для адаптації респондента до анкети і встановлення контакту з ним.

Починати анкету слід з контактного запитання, воно повинне бути простим для сприйняття і викликати бажання в респондента відповідати на подальші запитання і подавати щиру інформацію.

За структурою анкета включає вступну, основну і демографічну частини. Вступна частина містить звертання до респондента, у якому обов'язково вказується, яка організація проводить опитування, мета цього опитування і яким чином будуть використані результати дослідження ринку праці; підкреслюється важливість і значимість особистої участі респондента в опитуванні, гарантується анонімність відповідей, викладаються правила заповнення анкети. Основна частина анкети включає, як правило, кілька блоків запитань. Перший блок спрямований на одержання фактичної інформації і містить не дуже важкі запитання. В другому блоці питання ускладнюються. Наприклад, виявляються ціннісні орієнтації, соціальні установки, думки й оцінки респондентів. Третій блок містить найбільш особисті і контрольні запитання, мета яких — поглибити й уточнити інформацію. Демографічна частина анкети містить запитання, що стосуються соціального статусу респондента і його соціально-демографічних характеристик: посада, професія, родинний стан, стать, вік, стаж роботи, доход на одну людину родини тощо [10, с. 193].

Інтерв 'ю — це метод одержання інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Основні сфери застосування методу інтерв'ю: для уточнення проблеми і формулювання гіпотез щодо ринку праці; для розробки методики великомасштабних опитувань; як головний засіб збору інформації щодо соціально-трудові відносин при малій вибірці; як додатковий метод збору інформації про ринок праці; у контрольних дослідженнях для уточнення і перевірки інформаційного масиву.

За технікою проведення або формою розрізняють формалізоване (стандартизоване) інтерв'ю, коли формулювання запитань, їхній порядок, кількість І перелік можливих альтернативних відповідей і форма запису передбачається заздалегідь, та неформалізоване, або не стандартизоване, інтерв'ю — запитання і передбачувані відповіді не визначаються заздалегідь, запис не стандартизується. Неформалізоване інтерв'ю— найбільш гнучкий, динамічний вид інтерв'ю в природній ситуації, незамінний на пошуковій стадії дослідження ринку праці, коли необхідно розширити знання про об'єкт і складання анкети. Недоліком неформалізованого інтерв'ю є трудомісткість обробки й аналізу матеріалів, а також типова залежність від рівня професійної кваліфікації Інтерв'юера та можливої суб'єктивності Його суджень, тобто довільного трактування розуміння и ринку праці.

За процедурою проведення виділяють особисте та групове інтерв'ю. Особисте інтерв'ю— найпоширеніший метод вивчення якої-небудь проблеми щодо ринку праці, що припускає проведення інтерв'ю безпосередньо на роботі, на вулиці, у будинках або якому-небудь багатолюдному місці спеціально підготовлені інтерв'юерами. Цей спосіб називають "віч-на-віч", і він припускає реальну взаємодію інтерв'юера і респондента. Групове інтерв'ю передбачає одночасне опитування невеликої кількості людей — групи, родини, бригади, як правило, у вигляді дискусії.

Для групового інтерв'ю вибирається група (до 10 осіб), з нею проводиться обговорення визначеної теми, хід обговорення направляє ведучий — модератор, тобто спеціально підготовлений інтерв'юер. Означений працівник повинен створювати невимушену атмосферу.

Груповим дискусіям властива наступна тенденція: стриманість висловлювань, що виявляється спочатку, поступово зникає, і учасники більш активно починають висловлювати своє відношення до предмета обговорення і мотиви своїх дій, чого ніколи б не зробили в більш формальній атмосфері. Крім цього, існує динаміка взаємодії групи, що виражається в тім, що, коли один з учасників висловлює свою думку, інші її бурхливо обговорюють, і це народжує безліч ідей в системі коректного дослідження ринку праці. Глибинне (клінічне) інтерв'ю спрямоване на отримання найбільш повної інформації про соціально-трудові відносини, потреби, мотиви респондента. Основна ідея глибинного інтерв'ю полягає у активації основної думки і аналізі асоціацій. Найбільш далекі асоціації розкривають мотиви поведінки. Роль інтерв'юера зводиться тільки до демонстрації співчуття і заохочення висловлень. Індивідуальні глибинні інтерв'ю особливо ефективні під час обговорення глибоко особистих, інтимних питань, що звичайно не обговорюються в групах, хоча мають вплив на формування соціально-трудових відносин на ринку праці.

Телефонні Інтерв'ю характеризуються економічністю, мінімальним ризиком (зокрема, криміногенного характеру) та оперативністю дослідження ринку праці. Водночас, при телефонному опитуванні анкета має бути максимально короткою, питання — прості для сприйняття, використання ілюстративних матеріалів неможливе.

Поштове інтерв'ю— анкета направляється поштою разом із супровідним листом та конвертом з марками і зворотною адресою. Переваги цього методу— у відносній економічності, він розрахований на респондентів, що географічно роз'єднані. Основними недоліками цього методу є відсутність взаємодії між інтерв'юером і респондентами, що не дозволяє уточнити запитання і дати роз'яснення, а також низький відсоток отриманих відповідей (не більше 30%) [10, с. 193—196].

Метод спостереження передбачає цілеспрямовану і систематичну фіксацію процесів відповідно до задач дослідження, застосовується на етапі складання програми, коли необхідно отримати попередні дані про об'єкт, уточнити проблему, сформулювати гіпотезу. Також цей метод можна використовувати для перевірки даних, отриманих іншими методами.

Розрізняють наступні види спостережень щодо ринку праці: безпосереднє й опосередковане; включене і невключене; структуроване і неструктуроване. Безпосереднє (пряме) спостереження передбачає фіксацію різних соціально-трудових процесів у момент їх виникнення, а непряме спостереження — визначених соціально-трудових процесів, що пройшли. Включене спостереження передбачає присутність дослідника досліджуваній ситуації, на яку він може як впливати, так і піддаватися її впливові. При невключеному спостереженні дослідник знаходиться осторонь від що спостерігається, і не приймає в ній особистої участі.

При проведенні структурованого спостереження дослідник заздалегідь визначає, що він буде спостерігати і реєструвати в спеціальній стандартній карті спостережень. Неструктуроване спостереження припускає такий вид спостереження, дослідник не визначає заздалегідь, які елементи досліджуваного явища або процесу він буде спостерігати. Цей вид часто використовується на пошуковій стадії дослідження ринку праці.

За характером навколишнього оточення спостереження може бути польовим (якщо вивчення соціально-трудових процесів відбуваються в природній обстановці — на підприємстві) або лабораторним, тобто проводиться в штучно створеній ситуації [10, с. 196—197].

Метод аналізу документів — на основі спеціально створених матеріальних носіїв інформації, призначених для її фіксації, передачі і збереження. Рішення дослідницької задачі вимагає визначення того, які документи потрібно вивчити, щоб дані про об'єкт були об'єктивними і достовірними.

За формою, у якій зафіксована інформація про ринок праці, документи поділяються на: письмові (друковані, машинописні, рукописні); іконографічні (кіно, відео і фотодокументи); фонетичні (магнітофонні записи). У залежності від статусу документи класифікуються на офіційні (урядові матеріали, постанови, дані статистичної звітності, документи різних організацій, архіви тощо), неофіційні документи (особисті картки, анкети, заяви тощо). За джерелами інформації документи поділяються на первинні, складені на основі прямого спостереження або опитування, і вторинні, що представляють собою обробку, узагальнення, зроблене на основі даних первинних джерел.

Недоліками методу є відсутність опису соціальної атмосфери, у якій висловлювалися думки