Основні моделі капіталістичної економіки та головні функції держави

План

1. Сутність ринкової та соціально-ринкової економік. 

2. Соціально-ринкове господарство. 

3. Сучасне застосування терміна "ринкова економіка". 

4. Література

Сутність ринкової та соціально-ринкової економік.

Критерієм розмежування цих двох моделей є відносини власності, рівень розвитку товарно-грошових відносин та господарського механізму, а також місце і роль людини економічної в економічній системі. їх основою є частково ринкова економіка.

Ринкова економіка (або ринкове господарство), за теорією А. Сміта — це лад, заснований на приватній власності, в якому відбувається вільна гра ринкових сил (принцип laisser-faire). Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивіда реалізувати власні економічні інтереси, яке поліпшує його добробут, примножує багатство суспільства. Суперечності між індивідом і суспільством не існує. Крім прагнення людини до багатства, шотландський філософ Джеймс Мілль (1773—1836) виділив таку особливість, як відраза до праці, німецький економіст Адольф Вагнер (1835—1917) — побоювання злиднів. Розуміючи, що при свободі господарської діяльності торгівлі деякі індивіди можуть домовлятися про підвищення цін, або окремий суб'єкт господарювання прагнутиме до безмежного привласнення прибутку, А. Сміт вважав, що такі прагнення певною мірою гармонізує конкуренція, яка є регулятором особистого егоїзму, способом досягнення економічної рівноваги.

Конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність тощо, тобто забезпечує саморегулювання економіки. Держава виконує другорядну роль, тобто ті функції, які не може здійснити окремий індивід або робить це економічно неефективно. Такими функціями є організація громадського порядку, державної поштової служби, запровадження обов'язкового шкільного навчання, забезпечення національної оборони, емісія банкнот великого номіналу, будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів тощо) й утримання їх в належному стані.

Таку позбавлену політ-економічної оцінки характеристику ринкової економіки пропонують здебільшого в контексті економікс.

Соціально-ринкове господарство.

Концепція соціального ринкового господарства, основоположниками якої е західнонімецькі економісти А. Мюллер-Армак, Людвіг Ерхард (1897—1977) та Вальтер Ойкен (1891—1960), помітно відрізняється від теорії класичного ліберального господарства (тобто від концепції ринкової економіки), в якій державі відводилася роль "нічного сторожа". Ці вчені переконані, що на державу покладені величезні завдання та обов'язки, від яких її звільнити практично неможливо. Основним завданням держави Л. Ерхард вважає забезпечення вільної конкуренції, оскільки головною небезпекою для соціального ринкового господарства стають монополії, які руйнують ціновий механізм.

Один із найважливіших критеріїв соціально-ринкового господарства (поєднання соціального з ринковим) — досягнення ефективного господарського порядку, коли зі зростанням продуктивності праці знижуються ціни, підвищується реальна заробітна плата. Через конкуренцію (як найефективніший засіб досягнення та забезпечення добробуту) можна забезпечити соціалізацію розвитку і прибутку.

Другим важливим критерієм соціального ринкового господарства є оптимальне поєднання ринкової економіки та планового господарства (централізовано регульована система економіки). У зв'язку з цим Г. Ортліб (один із прихильників сучасного неолібералізму) стверджував, що необхідна комбінація планового і ринкового господарства, тобто регульована економіка. Пізніші видання німецьких авторів соціальне ринкове господарство визначають як сучасну форму економічної організації ринкового типу з налагодженим механізмом непрямого державного регулювання, відповідною інституціональною структурою і системою соціального захисту населення.

Соціально орієнтована ринкова економіка — модель соціально-економічного розвитку, яка передбачає переважання приватної власності та ринку в процесі їх поєднання з державною власністю та державним регулюванням і систему соціального захисту населення.

Водночас Л. Ерхард відкидав концепції товариства колективної відповідальності, держави добробуту. Остання є лише елементом змішаної економіки, і в цьому головна відмінність між цими моделями в інтерпретації економікс. Друга така відмінність — домінування в соціально орієнтованій економіці приватної власності, а у змішаній — оптимальне поєднання приватної та державної (особливо коли йдеться про соціал-реформістський варіант такої економіки). Якщо для досягнення соціальної спрямованості економіки потрібно, на думку Л. Ерхарда, не вдосконалювати розподіл, а піднімати виробництво, то представник концепції змішаної економіки Б. Хансен вважає, що держава добробуту є передусім перерозподільником виробленого доходу. Ще одна важлива функція такої держави — здійснення певних форм національного економічного планування. У контексті сучасності соціально-ринкове господарство в Німеччині відсутнє, ця країна розвивається за моделлю змішаної економіки.

Насправді у політекономічному контексті різниця між ринковою економікою, з одного боку, та соціально орієнтованою ринковою економікою і змішаною — з іншого, зводиться до відмінностей між нижчою і вищою стадіями розвитку капіталізму з урахуванням у межах вищої ступенів монополістичного і державно-монополістичного капіталізму. Так, якщо на нижчій стадії домінує індивідуальна (приватна) капіталістична власність, то на вищій — колективна капіталістична (у формі акціонерних компаній монополістичного типу на першому ступені і державно-корпоративної — на другому). Законами розвитку цих якісно різних форм власності є відповідно закони монополізації та одержавлення капіталістичної економіки. На нижчій стадії основним елементом господарського механізму була вільна конкуренція, а на різних ступенях вищої стадії — відповідно монополістична планомірність у поєднанні з модифікованою вільною конкуренцією і державне та наддержавне регулювання економіки у поєднанні з іще раз модифікованими ланками господарського механізму. Внаслідок цього всі основні ознаки домонополістичного капіталізму (основний економічний закон, основна економічна суперечність) набувають якісно нових форм розвитку на сутнісно новій матеріальній основі (технологічному способі виробництва і передусім на радикально вдосконаленій системі продуктивних сил). Теоретичним виразом цих процесів є наповнення якісно новим змістом усіх традиційних економічних законів і категорій та обґрунтування нових економічних законів і категорій.

Сучасне застосування терміна "ринкова економіка".

Очевидно, що поняття "ринкова економіка", або "ринкова система", відображає реалії майже 200-річної давності. Критикуючи з цього приводу погляди австрійського економіста Ф. Хаєка про необхідність підпорядкувати економіку дії "невидимої руки" абстрактного ринку (йдеться про принцип laisser-faire у концепції А. Сміта), Б. Селігмен писав, що для цього треба перекреслити історію півтораста останніх років і відтворити світ самостійних господарських одиниць без монополій і без великих утворень капіталу. Різкіше висловився Дж.-К. Гелбрейт: тих, хто стверджує про повернення до вільного ринку часів А. Сміта, він називає людьми з психічними відхиленнями клінічного характеру.

Основними причинами масового поширення цієї категорії у працях західних і вітчизняних економістів є такі:

1. Незнання основ діалектичного методу пізнання та відсутність методу мислення, який передбачає, що зміна реальних економічних явищ і процесів зумовлює зміну їхнього відображення — економічних понять і категорій. Ігнорування цієї вимоги призводить до догматизму.

2. Поняття "ринкова економіка" застосовують і тоді, коли обмін (одну зі сфер суспільного відтворення) проголошують визначальним і на цій підставі характеризують усю економіку, спираючись на мінову концепцію, а отже — на поверхові зв'язки. Але виробництво високоякісних товарів у розвинутих країнах підтверджує визначальну роль сфери безпосереднього виробництва і необхідність урахування зворотного впливу сфери обміну на виробництво, що з методологічної точки зору означає дотримання принципу примату виробництва.

3. Поширення терміна зумовлене механічним перенесенням стереотипів західної економічної науки у вітчизняну (поряд з названими вище причинами), про що свідчить активне його використання українськими економістами і урядовими структурами стосовно спрямованості трансформаційних процесів в економічній системі України.

4. Використання терміна "ринкова економіка" зумовлене підміною критеріїв класифікації економічних систем, зокрема необгрунтованим наданням переваги критерію товарно-грошових відносин замість критерію відносин власності на засоби виробництва.

5. Ігнорування якісно нової ролі держави в сучасній економіці, а в ширшому контексті — реалій дійсності.

У сучасній практиці розвитку комунальної сфери України навіть у 2003 р. траплялися непоодинокі відключення світла та подачі теплої води у житлові масиви, відключення окремих військових частин тощо від подачі таких товарів і навіть від'єднання від радіотрансляційної мережі. Приватні фірми, які це робили, посилались на те, що Україна рухається до ринкової економіки, а такі заходи властиві саме їй. Якби приватні компанії хотіли знайти теоретичне виправдання своїм вчинкам, то вони справедливо могли б апелювати до праці тих економістів, які стверджують про рух економіки України до ринкових відносин.

Беручи до уваги домінуючу роль державного регулювання в системі господарського механізму, яке діалектично (з урахуванням позитивних сторін) заперечує ринкові важелі саморегулювання, сучасну економіку слід назвати регульованою ринковою економікою.

Література

1. Мочерний С. В. Економічна теорія. — К.: ВЦ -Академія", 1999. — 656 с.

2. Мочерний С. В. Політична економія: Навчальний посібник. — К.: "Знання-Прес", 2002. — 687 с.

3. Мочерний С В., Устенко О. А., Фомішин С. В. Політична економія. — Херсон: "Дніпро*, 2002. — 794 с.

4. Мочерный С. В. Закон огосударствления капиталистической экономики. — К.: Вища школа, 1978.

5. Мочерный С. В. Концепции государственно-монополистического капитализма. — М.: Мысль, 1982.

6. Мочерный С. В. Современный государственно-монополистический капитализм. — К.: Вища школа. 1978.

7. Мочерный С. В. Сущность и эволюция капиталистической собственности. — М.: Мысль, 1978. Мунтіян В. І. Економічна безпека України. — К., 1999. — 462 с. Мэмкью Н, Принципы экономике: Учебник. — СПб, 2000.

8. Мюрдаль Г. Современные проблемы *третьего мира" (Asian Drama). — М.: "Прогресс". 1972. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В. Л. Иноземцева. — м.. 1999. Новейший философский словарь / Сост. А. А. грицанов. — Минск, 1998. — 896 с. Ойкен В.