Третій період розвитку ринку праці пов'язаний з переходом в 1921 році до НЕПу та провал воєнного комунізму. Почали відновлюватись ринкові відносини в сфері виробництва та праці. Утримання зайвих робітників на підприємствах було визнано нераціональним. Втрати від низької ефективності праці признані вищими витрат на виплату допомоги по безробіттю. Новим Кодексом законів про працю відмінялись трудові повинності та мобілізація, впроваджувався добровільний порядок праці, признавалася легальною тимчасова незайнятість на виробництві, відновлювались виплати допомоги по безробіттю, передбачалась організація суспільних робіт та інші заходи. З'явились радянські біржі праці.

Четвертий період розвитку ринку праці пов'язаний із централізованим плануванням та всезагальності праці як суспільного зобов'язання. В 1930 році безробіття було оголошене як повністю ліквідоване. Тарифні ставки оплати праці, розміри посадових окладів встановлювались центральним союзним, республіканським або галузевим плановим органом. Регламентувались максимальні розмірі премій, доплат, надбавок до заробітної плати. Були ліквідовані установи праці.

В цей час в розвинутих капіталістичних країнах світу формується механізм регулювання національних та регіональних ринків праці [42], що відбувається в три етапи. Перший етап (30-ті рр. XX ст.)— регулювання носить епізодичний характер, обумовлюючись екстремальними ситуаціями, що виникають в економіці. Розробляються правові основи регулювання.

Другий етап (кінець другої світової війни — 60-ті рр. XX ст.) — характеризується переходом до систематичного впливу на ринок праці в руслі кейнсіанської економічної концепції. Держава створює нові робочі місця в державному секторі, сприяє організації суспільних робіт, розширює сферу державної освіти та професійної підготовки, підвищує обсяг витрат на допомоги.

Третій етап розпочався в 70-роки XX ст. Він пов'язаний з тим, що державне регулювання стає все більш ринковим. Акцент переноситься на стимулювання підприємців до створення нових робочих місць та заохочення безробітних покращувати гнучкість своєї роботи. І хоча розвиток нової моделі державного регулювання йшов по двох різних напрямках: консервативному (Англія, США) та ліберальному (Германія, Франція), зусилля всіх розвинутих країн зосереджувались, в основному, на наданні допомоги окремим галузям промисловості, географічним районам, групам працівників, забезпечення працею яких було проблематичним в результаті перебудови структури економіки. При цьому пряме фінансування робочих місць ігнорувалось. Вслід за США що визнали таку політику регулювання регіональних ринків праці неефективною, західноєвропейські країни теж перейшли до визначення загальних напрямів розвитку депресивних регіонів, створення сприятливих економічних умов для залучення та функціонування інвестицій шляхом введення податкових пільг в даному регіоні.

Останнім часом в системі регулювання ринків праці застосовується активна фінансова підтримка підприємств, що мають тимчасові труднощі. Підприємствам надається допомога у вигляді кредиту в розмірі витрат на виплату допомоги по безробіттю працівникам, що могли б втратити роботу та "недоотриманих податків із заробітної плати". Така програма дозволила зберегти десятки підприємств текстильної та сталелитейної промисловості Лондона, американській фірмі "Крайслер". У багатьох європейських країнах діють програми активної підтримки безробітних у формі виплати їм всієї суми допомоги одноразово при умові відкриття власної справи. Все більше уваги приділяється питанням перенавчання, підвищення кваліфікації безробітних.

Особливості та етапи формування ринку праці України в умовах незалежності

В часи незалежності в Україні почалося відновлення ринку праці. До цього, як наголошують Васильченко В. С, Василенко П. М. [14, с. 287—288], система регулювання заробітної плати не відповідала ринковій економіці та була причиною розвитку прихованого безробіття через втрату заробітною платою своїх стимулюючої, розподільчої та соціальної функцій. Взагалі ж процес розвитку ринку праці вчені пов'язують із системою реформування заробітної плати, виділяючи при цьому чотири періоди. Перший період — за часів радянської влади, до 1991 року. Другий період— з 1991 року— характеризується руйнуванням відтворювальної функції заробітної плати, збіднілістю багатьох працюючих, зростанням прихованого безробіття та нерегламентованої зайнятості високими темпами внаслідок прийняття Закону України "Про підприємництво на Україні", статтею 19 якого підприємствам надавалась повна самостійність в організації заробітної плати та встановленні фонду оплати праці. Третій період розвитку ринку праці (грудень 1992 р. — травень 1995 р.)— характеризується відміною дії ст. 19 згаданого Закону і встановленням нових організаційних засад заробітної плати, що спричинили високі темпи інфляції та розширення прихованого безробіття, початок стагфляції, за рахунок того, що були "прибрані всі перепони на шляху отримання незароблених грошей" [З, с. 288]. Початок четвертого етапу, на думку вчених, визначається із травня 1995 року, коли із прийняттям Закону України "Про оплату праці" приховане безробіття поступово переходить у відкрите.

Вченими науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки і Науково-дослідного інституту соціального захисту населення виділено такі етапи соціальної політики [59, с. 18—21], які за факторами періодизації можна, на наш погляд використати і для оцінки розвитку ринку праці України. Перший етап —до 1991 року — характеризується низькою ціною робочої сили та застосуванням моделі соціальної "зрівнялівки". "Специфічний товар— робоча сила— піддається жорсткій дискримінації" [59, с. 19]. Другий етап (1992—1994) характеризується спробою впровадження концепції цінової лібералізації, в результаті якої не тільки не вдалося побороти дискримінаційне ставленні до робочої сили, поглибились вартісні деформації в економіці. За оцінками експертів Світового банку 25% ВНП витрачалось на соціальні потреби. У 1992— 1993 рр. приблизно дві третини населення отримували допомогу від держави, що стало тягарем для державного бюджету, та не мотивувало до продуктивної праці.

На третьому етапі розвитку ринку праці (1994—1996 рр.) було відновлено міжгалузеві співвідношення заробітної плати. Проводилось стримування необгрунтованого зростання заробітної плати, непов'язаного із відповідним підвищенням рівня виробництва. На четвертому етапі розвитку ринку праці, що почався в 1997 році основними завданнями, на думку вчених є: боротьба з бідністю та формування середнього класу, наближення національного законодавства до європейських стандартів, переорієнтація соціальної політики на сім'ю.

Порівняння вищенаведених підходів щодо визначення періодів трансформації ринку праці України та її регіонів наведено на рисунку 12.1.

Як бачимо із рисунку, поєднання даних підходів дає досить чітку інформацію щодо розвитку ринку праці до 1991 року. Періодизація ж розвитку ринку праці України та її регіонів в роки її незалежності потребує конкретизації. Це є актуальним з точки зору визначення динаміки та особливостей сучасного стану і тенденцій розвитку ринку праці в контексті забезпечення об'єктивної основи для розробки подальших заходів регулювання ринку праці в системі забезпечення стратегічних соціально-економічних цілей та завдань нового етапу розвитку України.

Для визначення тенденцій розвитку економічних процесів необхідним є дослідження його закономірностей, виявлення факторів та характеру їх впливу на результати розвитку. Особливість дослідження ринку праці полягає в його подвійній природі. По-перше, ринок праці є похідною від виробничого процесу. Обсяг попиту на ринку праці прямо залежить від рівня розвитку виробництва. По-друге, праця є безпосереднім фактором виробництва, а її носії— споживачами виробленої продукції, і обсяг пропозиції на ринку праці визначає різницю між фактичним та потенційним рівнем виробництва. Отже особливості розвитку ринку праці залежать, перш за все, від двох основних факторів) рівня виробництва — ВВП країни та ВДВ регіону як основи формування попиту на ринку праці; 2) кількості працездатного населення країни і її регіонів та динаміки рівня його економічної активності.

Вплив даних факторів на формування та розвиток ринку праці України та її регіонів не мав однозначної спрямованості. Тому для визначення закономірностей розвитку ринку праці України необхідно провести періодизацію із дослідженням впливу факторів, що його визначають.

Так, в стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004—2015 роки виділяються такі чітко виражені етапи економічного розвитку країни, що визначаються темпами та напрямом щорічного приросту ВВП: 1991—1994 рр.— період стрімкого (прогресивного) нарощування темпів падіння ВВП; 199$— 1999 рр. — період поступового зменшення інтенсивності падіння ВВП і накопичення передумов виведення економіки із кризи; 2000—2003 рр.— високі темпи економічного зростання [101, с. 48]. Визначені етапи є основою періодизації ринку праці в сфері формування попиту на працю.

В результаті дослідження особливостей формування пропозиції на ринку праці України та її регіонів правомірним є, на нашу думку, виділення наступних етапів розвитку ринку праці України та її регіонів за 1991—2003 рр.:

1) Початковий етап трансформації— 1991—1994 рр._

пропозиція праці скорочується, попит на працю скорочується в 6,4 рази швидше;

2) Проміжний етап трансформації— 1995—1999 рр._

попит на працю скорочується, пропозиція праці легалізується і підвищується в 7 разів швидше, ніж скорочується попит на працю;

3)Етап економічного зростання— 2000—2003 рр.— пропозиція праці продовжує підвищуватись, але попит на працю підвищується в 31,3 рази швидше (рис. 12.2).

Отже, маючи значне скорочення попиту на працю на початковому етапі дослідження, на вихідному етапі дослідження ринок праці України вже характеризується високими темпами приросту попиту на працю. Пропозиція праці продовжує легалізовуватись