У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Причини виникнення регульованої ринкової економіки та головні функції держави.

Закон планомірного розвитку. З виникненням капіталістичного способу виробництва поряд з ринковими формами зв'язку як всеохоплюючими, абсолютно переважаючими, що здійснювалися стихійно (проявляючись з початку XIX ст. періодично через кризи), зароджуються позаринкові, набуваючи форми організованих, планомірних, свідомо регульованих. Вони обмежувалися окремим підприємством і ґрунтувалися на одиничному поділі праці у формі подетальної та поопераційної спеціалізації окремих трудівників.

Після зародження нового технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, виробничі функції окремого робітника закріпилися за окремими підприємствами. Подетальна та поопераційна спеціалізації у межах одиничного поділу зумовили технологічну залежність окремих підприємств, їх підпорядкування єдиному контролю. До кінця XIX ст. виробництво дедалі більше усуспільнюється, суспільний поділ праці поглиблюється. Це розширює матеріальну основу планомірності, свідомого регулювання виробництва, позаринкових форм зв'язку за рахунок внутрішньо-фірмових виробничих зв'язків. Хоча ринкові форми зв'язку домінують, уже виникають монополістичні об'єднання, як правило, у формі трестів, які попередньо планують виробництво, ведуть облік товарів. Крім того, з'являються вексельні курси, прейскуранти, розвивається поштовий і телеграфний зв'язок, виникають нові засоби сполучення, державна статистика, що дає змогу підвищувати інформованість підприємців.

З розвитком суспільного характеру виробництва в межах капіталістичної форми власності дещо повільніше еволюціонує і колективний характер привласнення. Тому межі планомірності, свідомого регулювання й контролю ще більше розширюються. Але такі функції здійснює невелика група осіб — об'єднаних в акціонерне товариство капіталістів.

На початку XX ст. продуктивні сили переростають межі окремих монополістичних об'єднань, що зумовлює інтенсивніше одержавлення економіки, посилення ролі держави у розвитку продуктивних сил. Після 30-х років у суспільному поділі праці домінують подетальна та поопераційна форми одиничного поділу, їх матеріальною основою стають комплексна механізація й автоматизація виробництва.

Починаючи із середини 50-х років XX ст. формується новий технологічний спосіб виробництва, заснований на автоматизованій праці. Продуктивні сили переростають масштаби держав і наднаціональних угруповань (інтернаціоналізація одиничного поділу праці). Цей процес відбувається за допомогою ринкових і позаринкових форм зв'язків. Якщо за загального й особливого поділів праці збільшення кількості галузей промисловості супроводжується повним юридичним, технологічним та економічним відокремленням спеціалізованих підприємств, то за панування одиничної форми поділу праці підприємства технологічно взаємопов'язані. Усі виробничі одиниці (навіть у різних країнах) повинні працювати за єдиним технологічним планом, дотримуватися єдиного ритму виробництва, кількісно-якісних характеристик продукції. За особливого поділу праці взаємозв'язок соціально і економічно відокремлених сфер виробництва при злитті в сукупний виробничий організм супроводжувався купівлею-продажем товарів, опосередкованою формою зв'язку, а за одиничного поділу праці відбувається пряма, безпосередня взаємодія між ланками, і результати окремих видів відокремленої праці всередині гігантських фірм перестають бути товарами у класичному значенні. Такими вони стають лише після завершення виробничого циклу, після придбання іншими компаніями.

Ці процеси стимулюють тенденцію до планомірності розвитку, позаринкові форми зв'язку (тобто безпосередньо суспільні форми), розширюють масштаби свідомого регулювання економіки. Планомірна форма зв'язку поглиблюється і здійснюється у межах різних форм власності в усіх сферах суспільного відтворення. Так, у безпосередньому процесі обміну внаслідок поширення попередніх договорів на виробництво продукції, широкої інформованості виробників, планомірного формування попиту тощо ринок у значенні просторових меж, де здійснюється обмін, зникає. Такі процеси поглиблюються внаслідок одержавлення продуктивних сил, фінансово-кредитної сфери, значної частки національного доходу та розвитку державного регулювання. Держава встановлює та регулює макроекономічні пропорції суспільного відтворення: співвідношення між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, між товарною та грошовою масою тощо в межах національних держав. Створений державою центр управління формує (з різним ступенем адекватності) об'єктивну мету системи, ставить загальні завдання, планує розподіл ресурсів, встановлює нормативи, терміни тощо.

Отже, планомірність із тенденції нині перетворилася на закон економічного розвитку.

Закон планомірного розвитку капіталістичної економіки — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки (прямі та зворотні) між досягнутим рівнем еволюції технологічного способу виробництва та змінами інших сторін економічного способу виробництва, внаслідок чого здебільшого реалізуються свідомо встановлені державою і наддержавними органами пропорції і темпи економічного зростання.

Дія закону планомірного економічного розвитку може набувати форми директивного планування, непрямого регулювання, прогнозів тощо.

Важливою причиною виникнення планомірної ринкової системи є поглиблення її суперечностей, неспроможність вирішувати зростаючу кількість проблем у процесі власної еволюції. До основних причин неспроможності механізмів ринкового саморегулювання економіки належать:

1. Розвиток продуктивних сил, їх постійне ускладнення. З'явилися нові елементи, зокрема наука, передусім фундаментальна, розвиток якої може забезпечити лише держава. Відбулися істотні та кількісно-якісні зміни у традиційних елементах продуктивних сил, насамперед в основній продуктивній силі. Роль людини, робочої сили у сучасному виробництві кардинально змінилася.

2. Поглиблення процесу усуспільнення виробництва та праці, тобто відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо. Для координації зростаючої кількості галузей та міжгалузевих зв'язків у масштабах всього народного господарства необхідний єдиний центр управління.

3. Поступове наростання труднощів у взаємодії людини з природою, екологічна криза. Ринок позбавлений внутрішніх чинників, стимулюючих оберігати довкілля.

4. Неспроможність рівномірно та пропорційно розвивати продуктивні сили, регіони країни, забезпечувати зайнятість населення.

5. Неможливість забезпечити ефективний, справедливий розподіл і соціальний захист населення. Це поглиблює суперечності економічної системи, знижує її ефективність, загострює соціальні суперечності, спричинюючи за певних умов соціальні революції.

6. Ускладнення відносин економічної власності. Щоб зберігати економічну систему конкурентоспроможною, держава повинна сформувати для суб'єктів власності єдину нормативну базу, виробити обґрунтовану політику оподаткування, амортизаційну, фінансову та інші форми економічної політики.

7. Неспроможність забезпечити народне господарство необхідною кількістю грошей і проводити єдину грошово-кредитну політику через центральний банк.

8. Неспроможність послабити монополізм, монополістичні тенденції в економіці, а саме породжені ринковим механізмом інфляцію, безробіття та інші негативні явища.

9. Неможливість подолання і навіть послаблення економічних криз, які вперше виникли в умовах ринкового саморегулювання економіки та ін.

Ці найважливіші причини (а також менш істотні причини й фактори) характеризують кризу ринкової системи лише в межах окремих національних держав. Ще більшу неспроможність ринковий механізм виявляє у межах світової системи господарства, світового ринку, де необхідно регулювати світо-господарські зв'язки (торгівлі, валютних відносин тощо). Але обмеженість його дії в цих сферах не означає, що ринкові регулятори тут зайві. Вони повинні використовуватися в органічній єдності з державним та недержавним регулюванням. Однак пріоритет у забезпеченні збалансованості національного та світового ринків, у встановленні (або відновленні) пропорцій і розв'язанні багатьох проблем розвитку сучасної економічної системи належить державі та наддержавним органам. З часом значення державного регулювання зростатиме. Це зумовлено насамперед виникненням і загостренням таких проблем сучасності, як можливість знищення людства в ядерній війні, світова екологічна криза та ін. Формування глобальної політики вимагає збирання, оброблення та використання розгалуженої системи інформації, економічного програмування та прогнозування.

На нижчій стадії розвитку капіталізму важливими економічними функціями держави були підтримка конкуренції, охорона приватної капіталістичної власності, обмеження іноземного впливу на місцеву промисловість, розвиток та утримання інфраструктури, регулювання тривалості робочого дня та ін. З переростанням продуктивними силами меж монополістичної власності починається одержавлення капіталістичної економіки або зумовлене дією закону одержавлення економіки зростаюче одержавлення системи продуктивних сил, відносин економічної власності і господарського механізму.

Закон одержавлення економіки — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил, посиленням їх суспільної природи і невідповідності відносинам приватної та колективної капіталістичної власності, а також ринковому механізму саморегулювання і монополістичній планомірності, з одного боку, і об'єктивно неминучим процесом одержавлення цих елементів — з іншого.

Тому держава перестає бути лише елементом надбудови і стає невід'ємним елементом базису, а її економічні функції значно розширюються. Першою якісно новою економічною функцією стає функція розширеного відтворення всієї економічної системи. Без широкого втручання держави в економіку в усіх сферах суспільного відтворення економічна система капіталізму не може існувати. Це, а також обмеженість ринкової системи капіталізму першим серед західних немарксистських економістів усвідомив Дж. Кейнс. Про виконання цієї функції державою свідчить її зростаюча роль як підприємця, інвестора, продавця, покупця, кредитора, боржника, організатора, центральної регулюючої сили тощо. Економічно неминуче також одержавлення процесу розширеного відтворення кожного елементу системи продуктивних сил: робочої сили, засобів праці, предметів праці, науки, інформації та ін. Наприклад, одержавлення процесу розширеного відтворення робочої сили відбувається в таких формах:

1) зростання кількості працівників у державному секторі;

2) організація громадських робіт і створення відповідних державних установ (у США в 1933 р. була створена організація громадських робіт);

3) збільшення витрат держави на допомогу безробітним, на пенсії за віком, посилення відповідальності уряду за розв'язання соціальних проблем;

4) встановлення мінімального розміру заробітної плати, запровадження шкали заробітної плати залежно від кваліфікації робітників, регулювання тривалості робочого часу, витрат на оплату надурочних робіт, умов праці (нормального санітарного стану на підприємстві та ін.);

5) розвиток державою освіти, охорони здоров'я, кваліфікації та перекваліфікації робітників тощо, без чого сучасне відтворення якісної робочої сили неможливе, оскільки за рахунок заробітної плати робітників та службовців воно здійснюється лише частково.

Державні витрати є загальнонаціональною формою заробітної


Сторінки: 1 2