3) компенсації цим структурам витрат, пов'язаних з пошуком і прийомом на роботу нових працівників, сприянні в забезпеченні фірм і компаній матеріальними ресурсами, збуті товарів і послуг за умови створення нових робочих місць;

4) активній політиці держави щодо працевлаштування молоді, жінок, інвалідів, зокрема наданні підприємствам, компаніям податкових пільг за прийом на роботу таких категорій працездатного населення, дотації за їх професійну підготовку і створення нових робочих місць;

5) сприянні держави як суб'єкта ринків робочої сили і праці розширенню прав найманих працівників щодо встановлення гнучкого графіка виходу на роботу, розподілу робочого часу, заробітної плати, участі в управлінні підприємством та ін.;

6) сукупності заходів держави зі стимулювання малого і середнього бізнесу при створенні ними нових робочих місць. Така спрямованість державного регулювання зумовлена тим, що, наприклад, у США великі корпорації за період 1985—1995 рр. скоротили чисельність працюючих приблизно на 3,5 млн осіб, тоді як на дрібних підприємствах було створено понад 20 млн нових робочих місць;

7) впровадженні антициклічної та антикризової політики уряду. Так, у період криз держава намагається збільшити обсяг інвестицій, що зумовлює зростання кількості працюючих. У Данії, Фінляндії та інших країнах створення додаткових робочих місць відповідно до прийнятих законів з 1994 р. зосереджено головним чином у державному секторі економіки;

8) підтримці існуючих та створенні нових робочих місць через державні замовлення і контракти;

9) сприянні процесу раціонального розміщення продуктивних сил при проведенні регіональної економічної політики, стимулюванні економічного зростання;

10) створенні системи соціального захисту населення через страхування від безробіття, по старості, від нещасних випадків, надання продовольчих пайків, виплату стипендій тощо;

11) стимулюванні безробітних до зайняття підприємницькою діяльністю шляхом надання їм економічної, організаційної та методичної підтримки.

Упровадження цих заходів зумовило зростання питомої ваги державних витрат на їх реалізацію. Так, у Великобританії обсяг державного фінансування програм на ринку робочої сили за період 1990—1995 рр. збільшився з 1,6 до 2,2 %, у Швейцарії — з 0,3 до 1,9 %, у Франції — з 2,6 до 3,3 %, у Німеччині — з 2,1 до 3,8 %. У зв'язку з тим, що у США рівень безробіття за 1992—1995 рр. знизився майже з 7 % до 5,6 % сукупної робочої сили, частка державного фінансування програм на ринку робочої сили зменшилася за цей період з 0,72 до 0,69 % ВВП.

Держава застосовує систему заходів регулювання ринків робочої сили і праці у період економічної кризи. Так, вона розвиває програми загальноосвітньої і професійної підготовки і збільшує строки навчання молоді, тривалість відпусток жінкам по догляду за дітьми та відповідні виплати, підвищує розміри пенсій, стимулює достроковий вихід на пенсію, подовжує період відпусток, скорочує тривалість робочого тижня, стимулює часткову і неповну зайнятість з одночасним збереженням тих самих видів та обсягів соціального страхування, мінімальної заробітної плати, термінів відпусток тощо. Наприклад, кількість частково зайнятих працівників становила в середині 90-х років у Франції 15 %, у США — 19, в Японії — 21, у Великобританії — 23, у Швеції — 25 %. Крім причин, пов'язаних з регулюванням ринку праці різними суб'єктами, така висока частка цього виду зайнятості зумовлена політикою багатьох країн (зокрема, суб'єктів ринку праці), спрямованою на зниження витрат на робочу силу. Ця мета досягається завдяки економії на оплаті надурочних робіт та окремих соціальних виплат.

Водночас у період економічного підйому в окремих країнах спостерігається зростання середньої тривалості робочого тижня, надурочних робіт. Так, за 1995 р. надурочні роботи в Німеччині збільшились до 2,5 годин, у Великобританії — до 2,9 годин на тиждень.

У деяких країнах одним із засобів регулювання ринку праці є підвищення пенсійного віку. Так, у Швеції вік виходу на пенсію зріс із 60 до 62 років; у Франції для отримання повної пенсії тривалість трудового стажу збільшена з 37,5 до 40 років. Об'єктивною передумовою цих рішень є подовження тривалості середнього рівня життя у цих країнах. На цьому фоні наміри уряду України поступово підвищити вік виходу на пенсію чоловіків і жінок при скороченні тривалості середнього рівня життя невиправдані ні з соціально-економічної, ні з демократичної точок зору.

Скорочення тривалості робочого часу, впровадження гнучкого графіка виходу на роботу, зростання часткової і неповної зайнятості, суміщення професій, гнучкість методів управління трудовими ресурсами, впровадження нових систем заробітної плати та їх оновлення, мобільність робочої сили тощо формують таку важливу закономірність сучасного ринку праці і ринку робочої сили, як їх гнучкість. Основою цього явища є передусім зміни в технологічному способі виробництва, дія закону переміни праці. Так, ще в середині 80-х років середня тривалість роботи найманого працівника за однією професією становила у США 7,2 року, у Канаді — 7,8, в Японії — 11,6 року.

Важливою метою державного регулювання ринків праці і робочої сили е поліпшення якості цих специфічних товарів, яке забезпечують:—

зростання загальноосвітнього рівня найманих працівників. Так, на розвиток освіти у США держава щорічно витрачає понад 350 млрд дол.;—

організація професійного навчання і перепідготовки, підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих і безробітних, надання податкових пільг тим підприємствам, які здійснюють перепідготовку робочої сили та підвищують їх кваліфікацію;—

диференціація в оплаті робочої сили працівників різного рівня освіти й кваліфікації, побудова тарифних ставок і розрядів тощо, впровадження новітніх систем оплати робочої сили (зокрема, участі в прибутках та ін.).

Окремим елементом державного регулювання ринку праці є регулювання робочого дня: встановлення кількості оплачуваних робочих днів, тривалості робочого тижня, обмеження понадурочних годин, вікових меж вступу до працездатного населення і виходу на пенсію тощо. Держава у такому разі встановлює той мінімум, який слугує орієнтиром для підприємців і найманих працівників при веденні переговорів на рівні окремої галузі, компанії.

Комплекс цих заходів доповнюється активною соціальною політикою.

Література

1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995.

2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: *Международные отношения*. 1994.

4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000.

5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999.

6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.

7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с.

8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000.

9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с.

11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991.

12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982.

13. Бьюкенен Дж. Избранные труды. — М.: Альфа пресс, 1997.

14. Вводный курс по экономической теории / Под ред. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М. 1997.