функція породження монополістичних тенденцій в економіці — концентрація виробництва і власності, а також централізація власності, що на певному етапі призводить до виникнення монополій передусім у сфері обміну, до яких належать синдикати і трести;—

функція диспропорційності — нерівномірність у розвитку окремих галузей, регіонів, у тому числі в межах світового господарства. У політекономічному аспекті ця дисфункція ринку посилює дію закону нерівномірності економічного розвитку, диференціацію капіталістичного відтворення і, як наслідок, нерівномірність у відтворенні робочої сили, відносин економічної власності;—

функція нерівномірного розвитку — дисбаланс розвитку різних елементів продуктивних сил. Ринок не спроможний розвивати фундаментальні наукові дослідження (внаслідок чого гальмується прогрес дослідно-конструкторських розробок на рівні підприємств), підвищувати загальноосвітній рівень робочої сили в масштабі всієї країни (тому стримується розвиток основної продуктивної сили);—

антисоціальна функція — нерівномірний розподіл економічної власності в суспільстві, соціальна незахищеність окремих соціальних верств і груп населення;—

антиекономічна функція — ринок посилює наростання інфляційних процесів в економіці, поглиблює економічні кризи, сприяє зростанню кількості безробітних;—

антиекологічна функція — відсутність внутрішніх ринкових стимулів до збереження природи (як наслідок — на певному етапі розвитку капіталістичного способу виробництва виникає екологічна криза);—

платіжнозвужуюча функція — зниження платоспроможного попиту споживачів шляхом штучного підвищення цін підприємствами-монополіста-ми, гіпертрофованої реклами тощо.

Крім цих дисфункцій, ринок не може вирішити багато інших соціально-економічних проблем сучасності. Відомі американські економісти Е. Долав та Д. Ліндсей, узагальнивши різні дефекти ринку, навіть запровадили термін "фіаско ринку", яким, зокрема, пояснюють необхідність втручання держави в економіку.

Вітчизняні реформатори, які упродовж 90-х років XX ст. (а деякі й нині) закликали до переходу від адміністративно-командної економіки до ринку, не враховували, що ринку властиві і негативні особливості, які можуть переважати позитивні. Якщо навіть послуговуватись науковим визначенням ринку без урахування негативних аспектів, то його побудова означає необхідність формування сучасних економічних відносин лише в одній із сфер суспільного відтворення — у сфері обміну — похідній від сфери безпосереднього виробництва. А таке розуміння сфери обміну і ринку не збігається з тлумаченням обміну (йдеться передусім про обмін діяльністю між людьми, який виникає на основі суспільного поділу праці) як передумови існування людства, не поширеним у західній науковій літературі.

Держава і наддержавні органи повинні проводити таку економічну політику, яка посилюватиме позитивні функції ринку і послаблюватиме або нейтралізуватиме частину негативних.

Для того щоб виконувати свою конструктивну роль, ринок повинен відповідати основним критеріям, тобто бути:

1) ринком цивілізованих покупців ("покупець завжди має рацію"). Тоді пропозиція дещо перевищує попит, завдяки чому продавці, намагаючись продати товар (послугу), поліпшують якість його і обслуговування, удосконалюючи виробництво;

2) всебічно вивченим через досконалу маркетингову діяльність торговельних підприємств, що функціонують у сфері обігу, підприємств-товаровиробників, з урахуванням державних прогнозів та поточних і перспективних планів;

3) немонополізованим або маломонополізованим;

4) раціонально і оптимально регульованим.

Щоб ринок задовільно виконував свої основні функції, необхідно забезпечити комплекс умов.

Умови формування і розвитку ринку.

Для ефективного функціонування цивілізованого ринку необхідні такі умови:

1) реальний плюралізм типів і форм економічної власності та форм господарювання. Як свідчить досвід розвинутих країн, для цього повинні існувати індивідуальна (приватна) власність (заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів тощо), державна (муніципальна, регіональна) власність, змішана та інші типи і форми власності як результат їх різних комбінацій;

2) розвинуте антимонопольне законодавство та дієві механізми його реалізації певною мірою послаблюють монополістичні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку;

3) ефективна система економічного, правового та адміністративного регулювання економіки державою (за переважання економічних методів);

4) доступність всебічної інформації про ринок;

б) конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності (їх кількість у виробництві однотипної продукції повинна становити більш як 7—8, оскільки 1—2 суб'єкти — це монополія, а 3—5 — олігополія);

6) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу;

7) наявність ринкової інфраструктури, тобто комплексу інститутів, підприємств, служб та установ, які забезпечують обслуговування ринку, купівлю-продаж різних об'єктів власності;

8) свобода господарської діяльності, що передбачає здатність суб'єктів господарювання самостійно вибирати партнерів і заключати з ними контракти, договори за взаємовигідними цінами, вільно розпоряджатись частиною прибутку (після сплати податків), різними ресурсами, незалежність у прийнятті інших господарських рішень, що поєднується з відповідальністю за економічно необгрунтовані рішення, господарювання на принципах господарського розрахунку (самоокупності, самофінансування та ін.) тощо;

9) поступова і наростаюча інтегрованість національної економічної системи у світове господарство передусім через механізм міжнародного поділу праці;

10) наявність економічно доцільного доступу до джерел фінансування — низьких ставок за банківські кредити, сприятливого інвестиційного клімату в країні тощо.

Відсутність таких умов зумовлює особливості функціонування ринку в Україні. До них належать:

а) значна частка бартерних операцій, внаслідок яких звужується сфера ринкових відносин;

б) засилля імпортних дешевих товарів (іноді сумнівної якості), надмірна питома вага яких не дає змоги вітчизняному ринку виконувати низку конструктивних функцій;

в) наявність монополістичних підприємств і компаній, які деформують ринок, і відсутність ефективного державного регулювання цін на товари цих структур, внаслідок чого звужується платоспроможний попит населення, місткість внутрішнього ринку. Так, у 1988 р. лише у машинобудуванні налічувалося 166 абсолютних монополістів і 180 монопольних виробництв;

г) мізерна частка заощаджень населення (частина з яких знаходиться на руках), що звужує джерела кредитних ресурсів, сприяє високим відсотковим ставкам на кредити, руйнівним для виробників;

ґ) доступ до інформації мають ті підприємства і компанії, власники яких належать до кланово-номенклатурної еліти, наближеної до влади;

д) незначна кількість малих підприємств, а отже, відсутність розвинутого ринкового середовища досконалої конкуренції і немонополістичного сектору економіки;

е) надмірний податковий прес, який перешкоджає господарюванню на основі принципів самоокупності, самофінансування, рентабельності, а тому формує потужну тіньову економіку, в межах якої відсутній цивілізований ринок;

є) відсутність сучасної інфраструктури ринку, зокрема ефективно функціонуючих бірж, комерційних банків тощо;

ж) неефективна система економічного, правового та адміністративного регулювання, зокрема відсутність виваженої економічної політики, що робить ринок стихійно-монополізованим, руйнівним щодо народного господарства;

з) дуже низький рівень інтегрованості у міжнародний поділ праці;

и) нерозвинутість ринку робочої сили, свідченням чого є надзвичайно низька ціна на неї, що за умови значного відриву цін на товари широкого вжитку стимулює значний відтік кваліфікованої робочої сили за кордон і робить неповноцінним такий вид ринку (який є одним з найважливіших), що негативно впливає на розвиток ринку товарів широкого вжитку і послуг та інших ринків;

і) недосконалий інвестиційний клімат (за цим показником наша держава посідала у 1997 р. 135 місце у світі), на низьку якість якого впливає передусім висока корумпованість (за цим показником Україна займала у 2000 р. третє місце у світі).

Література

1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.

2. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ -Академія". 2000—2002.

3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с

4. Жбанкова И. И. Философские принципы в научном познании. — Минск, 1974.

5. ЗагородніЙ А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К,: -Знання-. 2000. — 587 С

6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с

7. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. — М., 1998.

8. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной информации. — М., 1995.

9. Исследования по общей теории систем. — М„ 1969.

10. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с

11. Історія економічної думки. — К.: Фенікс, 1996. — 412 с.

12. Канторович Л. В. Оптимальные решения в экономике. — М.: Наука, 1972.

13. Кейнс Дж. М. Избранные произведения. — М.: Экономика. 1993.

14. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка минулого і сьогодення: