Важливим напрямом поліпшення умов праці є гуманізація технологічного процесу, що передбачає впровадження нової техніки і технологій, збагачення змісту праці, можливість розвитку професійно-кваліфікаційного рівня, гарантування безпеки праці та ліквідації негативного впливу техніки і технології на довкілля.

Суб'єктами ринку праці є капіталісти, наймані працівники (представлені профспілками) та опосередковано держава, оскільки вона встановлює мінімальний рівень заробітної плати для більшості галузей народного господарства, тривалість робочого дня та інші умови, але безпосередньої участі в укладенні трудових контрактів не бере. Безпосереднім суб'єктом ринку держава є лише в державному секторі економіки, де вона виконує функцію підприємця.

Відносини, в які вступають суб'єкти ринку праці, російські економісти вважають "суспільними відносинами". Проте це поняття не дуже точне, оскільки містить економічні, соціальні, правові, політичні, національні, культурні та інші відносини. Логічнішою буде категорія "відносини економічної власності" з урахуванням насамперед її юридичного та частково економічного аспектів (тією мірою, в якій останній відображається у праві власності, а саме у таких вузлових поняттях права, як "володіння", "розпоряджання" і "користування ").

Ринок праці — сукупність (або підсистема) відносин власності між найманими працівниками, капіталістами і державою (опосередковано) з приводу умов праці та часткової оплати її результатів.

Оплата часткова, тому що обмежена величиною необхідного продукту в галузі безпосереднього виробництва, що виявляється у формі заробітної плати у сфері розподілу.

Категорія "ринок робочої сили" масштабніше, ніж "ринок праці".

Ринок робочої сили — відносини власності (в юридично-економічному аспекті) між найманими працівниками, капіталістами і державою (безпосередньо та опосередковано) з приводу купівлі-продажу сукупної робочої сили, її використання, оплати, а отже, розширеного відтворення не лише працездатного населення, а й зростання його загальної кількості, забезпечення пенсіонерів та інших непрацездатних верств.

Першою важливою відмінністю ринку робочої сили від ринку праці е те, що до останнього належать лише зайняті працівники сфери матеріального і нематеріального виробництва, але не безробітні. З точки зору структурної класифікації вартості робочої сили до неї включають не лише конкретні об'єкти ринку праці, зафіксовані в трудових контрактах, а й оплату щорічних відпусток за вислугу років, профспілкової діяльності, вихідну допомогу, виплати підприємців на соціальне забезпечення, що є другою важливою відмінністю ринку робочої сили від ринку праці. Структурними елементами ринку робочої сили е також співвідношення між трудовими ресурсами і робочими місцями, міграційні процеси населення, у чому полягає третя важлива відмінність між цими ринками.

Формування повноцінного ринку робочої сили в Україні передбачає встановлення заробітної плати на рівні вартості цього товару, створення ринку житла (забезпечення можливості його придбання чи оренди), надання працівникові змоги вільного пересування як у межах країни, так і поза нею, всебічної інформованості про вакантні робочі місця.

До інфраструктури ринку робочої сили належать прийняті державою закони, нормативні акти про регулювання заробітної плати та допомоги з безробіття тощо; колективні договори й угоди між підприємцями та найманими працівниками та арбітражні суди, що займаються цими питаннями; служби зайнятості і працевлаштування; галузеві та загальнонаціональні профспілкові організації і спілки підприємців; певна сукупність кас, банків, фондів, реклама тощо. Деякі з цих елементів (нормативні акти про допомогу безробітним та виплату пенсій, служби зайнятості і працевлаштування) не входять до інфраструктури ринку праці, сфери трудових відносин, що функціонують на підприємстві. Це — ще одна характерна ознака ринку робочої сили, яка відрізняє його від ринку праці.

Розрізняють зовнішній (професіональний) та внутрішній ринки робочої сили. Зовнішній (професіональний) ринок робочої сили передбачає мобільність робочої сили між фірмами і підприємствами. Його основою є висока загальноосвітня та професійно-кваліфікаційна підготовка, яка дає змогу працювати найманому робітникові у різних галузях. Внутрішній ринок робочої сили більше відповідає вимогам внутрішнього ринку праці, оскільки він позначає рух кадрів усередині підприємства у разі переходу на інше робоче місце (за комплексом виконуваних функцій подібно до попереднього) або на вищу посаду чи розряд.

Відповідно до цих ринків формують систему профосвіти. Так, зовнішній ринок передбачає високу підготовку з отриманням диплома або сертифіката про освіту, а внутрішній — підготовку працівників лише для певної фірми чи підприємства. У деяких країнах висока професійна підготовка забезпечується через систему учнівства, за якої особи, що навчаються професії, беруть на себе частину витрат. У Великобританії, наприклад, так готують майже половину кваліфікованих кадрів у промисловості. Великі компанії практикують підготовку професійних кадрів на малих підприємствах або наймання кваліфікованих робітників спочатку на роботи, які потребують нижчої кваліфікації. Японська система підготовки кадрів з системою пожиттєвого найму належить до внутрішнього ринку праці.

На зовнішньому ринку праці профспілки формуються за галузевою та професіональною ознаками, на внутрішньому — в межах підприємств і фірм.

Ринок робочої сили (у тому числі ринку праці) можна детальніше охарактеризувати на основі сегментації цих ринків за професійною структурою працездатного населення, зокрема за його поділом на працівників з обмеженою працездатністю, за структурою безробітних щодо періодів вимушеного безробіття та ін.

Сутність ринку робочої сили (а водночас і ринку праці) розкривають такі функції:

1) остаточне визначення вартості робочої сили, вплив на відхилення ціни на цей товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

2) регулювання попиту і пропозиції робочої сили;

3) налагодження контактів між продавцями і покупцями робочої сили;

4) забезпечення конкуренції між найманими працівниками, мотивація їх до підвищення загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівнів з одночасним зниженням ціни робочої сили;

5) забезпечення конкуренції між підприємцями, стимулювання їх до підвищення якості умов праці та рівня часткової оплати праці;

6) сприяння збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягнення ефективної зайнятості;

7) прискорення міграційних процесів у національному та інтернаціональному масштабах, вирівнювання умов відтворення робочої сили;

8) сприяння виявленню шляхів і заходів соціального захисту робочої сили.

Ринок робочої сили, як і ринок інших товарів і послуг, за сучасних умов є регульованим. Важливою особливістю його є гнучкість, що зумовлюється інтенсивнішою дією закону суспільного поділу праці та ін.

Література

1. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: "Прогресс", 1968. Сен А. Об этике и экономике. — М.: Наука, 1996.

2. Сисмонди С. Новые начала политической экономии, или О богатстве в его отношении к народонаселению. — М.. 1936. — Т. I.

3. Словарь современной экономической теории Макмиллана: Пер. с англ. / Под общ. ред. Д. У. Пирса. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 607 с.

4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов.: Пер. с англ. — М., 1962. Современная экономика: Многоуровневое учебное пособие / Под ред. О. Ю. Мамедова. — Ростов-на-Дону, 1998.

5. Современный экономический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997.

6. Соколовська А. Податкова система України: теорія та практика, становления. — К., 2001. Сорос Д. Алхимия финансов. Рынок, как читать его мысли. — М.: ИНФРА-М, 1966. Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар: Пер. з англ. — К.: Вид. дім "КМ Академія", 2003. Стоун Р. Метод затраты — выпуск и национальные счета. — М.: Статистика, 1964. Суслов И. П. Методология экономического исследования. — М.: Мысль, 1974. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Г. П. Журавлевой, Н. Н. Мильчаковой. — М.: ЮНИТИ. 1997. — 485 с.

7. Тойиби А. Д. Постижение истории. — М.: "Прогресс", 1991. *

8. Трансформація моделі економіки України / За ред. В. М. Гейця. — К.. 1999.

9. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — СПб.. 1911.

10. Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Наукова думка. 1994.