Теоретичні засади функціонування ринку праці. Структура ринку праці, його елементи. Класифікація та сегментація ринку праці

План

1. Структура ринку праці, його елементи

2. Класифікація та сегментація ринку праці

3. Література

Структура ринку праці, його елементи

Щодо структури ринку праці також не існує єдиного підходу. Так, Васильченко В. С, Василенко П. М. до елементів, за допомогою яких функціонує ринок праці відносять: товар — він виступає у формі робочої сили; ціна, яка виступає у формі заробітної плати; попит, який визначає потребу країни, галузі, регіону, фірми в робочої силі; пропозиція, тобто чисельність і структура наявних трудових ресурсів [14, с. 9]. Позитивним у визначенні є врахування товару як елементу ринку праці, що визначає необхідність його якісного визначення.

Інші автори до основних елементів ринку праці відносять попит та пропозицію робочої сили, ціну праці та конкуренцію [41, с. 66—67]. згідно з більш розширеним підходом, до основних елементів ринку праці крім попиту і пропозиції, ціни робочої сили та конкуренції відносять також кон'юнктуру, вартість робочої сили та її резерв [52, с. 21; 57, с. 6].

Попит на ринку праці — платоспроможна потреба суспільства в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він активно впливає на відтворювальні зв'язки економічно системи, формуючи властиву для не організацію зайнятості на ринку праці. Попит на ринку праці визначається обсягом і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці, ціною робочої сили, кон'юнктурою ринків капіталів, товарів, послуг та правовими нормами, визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці та функціонують або потребують заповнення. При цьому розрізняють ефективний попит який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит що включає також зайняті працівниками, але неефективні місця.

Пропозиція на ринку праці — це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робоча сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці.

Кон'юнктура ринку праці— це співвідношення попиту та пропозиції всіх складових структури ринку праці, що залежить від: стану економіки (піднесення чи спад); галузевої структури господарства; рівня розвитку технічної бази, добробуту (рівень доходів населення, в тому числі подушний); розвитку ринку товарів, послуг, житла, цінних паперів; стану соціальної і виробничої інфраструктури; ступеня розвитку багатоукладності економіки; розвитку інтеграційних зв'язків (галузевих і територіальних); демографічних, етнічних, соціальних, політичних, екологічних та інших факторів [5, с. 9].

В залежності від співвідношення між попитом та пропозицією розрізняють три типи кон'юнктури ринку праці: працедефіцитна, праценадлишкова, рівноважна [5, с. 9].

Більш широкого підходу до визначення елементів ринку праці дотримується Билков В. Г. Він виділяє такі компоненти ринку праці, вважаючи їх сукупність достатньою для становлення ринку праці в сучасних умовах: сторони ринкових відносин: роботодавці, робітники та їх представники, держава; економічні програми та рішення, юридичні норми, трьохсторонні угоди та колективні договори; ринковий механізм у вузькому розумінні (попит та пропозиція робочої сили, ціна праці, конкуренція); безробіття та соціальні виплати, пов'язані з нею (допомога по безробіттю, компенсації при звільненні з роботи та ін.); інфраструктура ринку праці: служби профорієнтації, підготовки та перепідготовки робітників, фонди зайнятості, рекламні фірми та ін. [12, с. 9]. Найвагомішим елементом із них він вважає ринковий механізм як механізм саморегулювання.

В сучасній економічній літературі зустрічаються два розуміння ринку праці: вузьке та широке. У вузькому розумінні— це "механізм узгодження попиту та пропозиції робочої сили...". В широкому розумінні ринок праці — це "специфічна форма економічної життєдіяльності суспільства, що реалізується на інших в порівнянні з командно-адміністративною системою принципах, головними із яких є громадянська та економічна свобода особистості, недоторканість приватної власності, ліквідація та запобігання монополізму форм і видів діяльності" [12, с. 7].

Звужений підхід до визначення ринку праці включає такі складові пропозиції на ринку праці: ті, хто не має роботи, але хоче працювати та шукає роботу (тут можуть бути безробітні, що мають відповідний статус; особи, що вперше вступають у трудову діяльність; особи, що шукають роботу після перерви); ті, хто має роботу, але не задоволений нею і підшуковує інше місце основної чи додаткової праці; зайняті, що мають ризик втратити роботу [12, с. 7]. Прибічники вузької концепції ринку праці аргументують свою позицію так: 1) навіщо перебувати на ринку праці людям, які вже увійшли в контакт з роботодавцем, здійснили акт купівлі-продажу робочої сили, задоволені своїм робочим місцем і відповідають вимогам роботодавця? 2) в чому економічний сенс розгляду всього економічно активного населення як перебуваючого на ринку праці? [105, с. 8].

Такий підхід правомірно використовувати з метою оперативного вирішення проблем зайнятості, але така точка зору штучно звужує проблему зайнятості, виводе із сфери ринку праці інші важливі її аспекти, такі як стабільність робочих місць, досягнення максимальної відповідності роботи і робітника, питання стимулювання праці, її результативності та ефективності [12, с. 7].

Іншу точку зору мають прибічники розширеного визначення ринку праці, згідно з яким пропозицію праці складає все економічно активне населення, а попит на працю визначається сумарною кількістю зайнятих і вакантних робочих місць. Аргументацією цьому є те, що зайняті не можуть вважатися зайнятими раз і на завжди: в процесі виробництва безперервно відбуваються зміни умов зайнятості, виникає необхідність руху робітників (по професіях і рівнях кваліфікації), територіального переміщення та ін. [12, с. 7]. Нарешті, обмеження масштабів ринку праці тільки особами, що в даний час вільні від роботи, значно звужує сферу активних дій соціальних партнерів на ринку праці, а саме, представницьких організацій робочого класу (профсоюзи та ін.), основна сфера інтересів яких — стан працюючих. Саме цей круг питань лежить у визначенні ринку праці ряду зарубіжних спеціалістів.

Склад суб'єктів ринку праці: наймані працівники та представники їх інтересів — профспілки; безробітні та представники їх інтересів — державна служба зайнятості, комерційні бюро працевлаштування; роботодавці та представники їх інтересів— спілки та об'єднання підприємців; держава, що виконує такі основні функції: виступає в якості роботодавця; встановлює "правила гри" на ринку праці, регулює його за допомогою законодавчих та нормативних актів; являється посередником між роботодавцями і найманими робітниками та безробітними в якості інфраструктури ринку праці (Міністерство праці та соціальної політики, Державна служба зайнятості, науково-дослідні інститути з питань праці, фонди, профорієнтаційні центри, профпідготовці заклади тощо).

Класифікація та сегментація ринку праці

За структурою ринку праці розрізняють його зовнішній та внутрішній види. Зовнішній ринок охоплює відносини між з приводу наймання працівників відповідної професії та спеціальності продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу по горизонталі чи по вертикалі. По горизонталі — з переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації. Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці. Так, в США переважає зовнішній ринок праці, в Японії— добре організований внутрішній ринок праці.

В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринки праці. Відкритий ринок праці— організована, офіційна частина ринку праці, що включає все працездатне населення, що стабільно працює або перебуває на обліку в державних та недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безробітні, що намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами. До прихованого ринку праці належать працюючі працівники, що мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

В залежності від співвідношення кількості продавців і покупців на ринку праці виділяють такі його види (табл. 1. 1).

Таблиця 1.1

основні ТИПИ РИНКІВ ПРАЦІ за КІЛЬКІСНИМ СПІВВІДНОШЕННЯМ СУБ'ЄКТІВ [69, с. 38]

Кількість продавців | Кількість покупців

один | декілька | багато

ОДИН | обопільна монополія | обмежена монополія | монополія

декілька | обмежена олігополія | обопільна олігополія | олігополія

багато | монопсонія | олігопсонія | обопільна поліполія

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

Залежно від соціального підходу виділяють ринки: робочих кадрів; спеціалістів і менеджерів.

Залежно від співвідношення попиту і пропозиції робочої сили виділяють працедефіцитні, праценадлишкові та збалансовані ринки праці.

Крім класифікації ринків праці, в економічній літературі виділяються підходи до його сегментації. Основними відмінами між класифікаційним та сегментаційним підходами на ринку праці є наступні: І) класифікація ґрунтується на виявленні