Сегментація ринку праці— це "поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами" [21, с. 141]. Найбільш поширеною та усталеною в світовій економічній науці є сегментація ринку праці на первинний і вторинний.

Первинний ринок праці— це ринок якісних робочих місць, що характеризується такими ознаками: стабільна зайнятість і надійність стану працівника; високий рівень заробітної плати; наявність службової кар'єри з чітко вираженими можливостями професійного росту; використання у виробництві прогресивних технологій, які вимагають високої кваліфікації працівників; наявність сильних профспілок.

Вторинний ринок праці характеризується такими ознаками: висока плинність кадрів; низький рівень заробітної плати; практично відсутня система просування по службових сходинках; використання примітивних технологій; відсутність профспілок (табл. 1.2).

Представники первинного і вторинного ринків праці відрізняються формою організації праці. До первинного ринку відносяться підприємці, особи, зайняті висококваліфікованою і високооплачуваною працею, що мають високий рівень загальної і спеціальної підготовки, стабільні гарантії зайнятості, перспективи кар'єрного росту. В змісті праці переважають творчі та управлінські функції. До вторинного ринку праці відносяться малокваліфіковані, сезонні робітники, соціально вразливі групи населення, працюючі неповний робочий день, які мають низькі доходи.

Таблиця 1.2

КРИТЕРІЇ СЕГМЕНТАЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ НА ПЕРВИННИЙ І ВТОРИННИЙ [68, с. 109—110]

Критерій сегментації | Первинний ринок праці | Вторинний ринок праці

Спосіб включення робочої сили в процес праці | Довготривалі трудові контракти, нормальний або ненормований робочий час, висока підтримка профспілок. Стабільність зайнятості | Короткострокові трудові контракти, тимчасові договори і угоди; неповний робочий час; сезонна, тимчасова робота; низький рівень або відсутність підтримки профспілок. Нестабільність зайнятості

Спосіб координації праці | Висока частка функцій саморегулювання, самоуправління, переважання творчих елементів, висока відповідальність за кінцеві результати роботи. Зайнятість на основних ділянках роботи. Низька ступінь нормування робочого часу та праці. Участь в управлінні виробництвом на підприємстві | Виконання виконавчих, допоміжних функцій. Відсутність елементів саморегулювання. Високий зовнішній контроль. Низька відповідальність за кінцеві результати. Високий ступінь нормування робочого часу і праці, неможливість участі в управлінні

Спосіб оцінки праці | Високий рівень оплати праці, залежність заробітної плати від посади, рівня кваліфікації, міри відповідальності. Орієнтація на індивідуальний характер оплати праці, який залежить від виконавця. Поєднання заробітної плати з іншими формами доходів: дивідендами, участю у прибутках | Низький рівень оплати праці, залежність заробітної плати від виробітку, дисципліни. Орієнтація на колективні форми оплати праці. Обмеження заробітної плати платнею за виконану роботу

Характерним є те. що конкуренція розгортається всередині сегментів, тоді як міжсегментна конкуренція відсутня [68, с. 110].

Аналіз первинних документів часів дореволюційної Росії на прикладі Полтавської губернії дозволяє зробити висновки, сегментація ринку праці на так званий "первинний" (із престижними робочими місцями) та "вторинний" (із робочими місцями, що не потребують високої кваліфікації, низькою заробітною платою, із нестабільним характером) вже була наявною в період формування ринку праці. Тобто процес сегментації ринку праці не є похідним від процесу його формування. Формування ринку праці відбувалось за двома протилежними сегментами: формування вторинного ринку праці як механізму отримання засобів існування безземельних та малоземельних селян, та формування первинного ринку праці як механізму збагачення (торгівці і землекопи) та соціального престижу (службовці) найбільш забезпечених селян.

Справа в тому, що при порівнянні ступеня розповсюдженості різних професійних занять по групах господарств з неоднаковою земельною забезпеченістю виявляється, що поденщина, батрацтво, а також зажон складають типові заняття найменш забезпечених груп та із збільшенням земельної забезпеченості відступають на задній план. Тобто, незабезпечені та малозабезпечені селяни вимушені були продавати свою робочу силу, бо не мали інших засобів існування. Ця група була найчисельнішою— 266 524 особи (табл. 1.3). Вони потрапляли до вторинного ринку праці.

В той же час, існували такі види праці, як торгівля та служба, до яких тяжіли переважно господарства із забезпеченістю вище середнього рівня [96, с. 228]. До цієї ж групи можна віднести і землекопів, що наймалися на роботу маючи найвищий рівень забезпеченості землею в розрахунку на одне господарство. До факторів, що впливають на розвиток цього ринку праці необхідно віднести, по-перше, престижність та задоволення моральних потреб, і, по-друге, можливість отримання додаткових доходів. Щодо цього сектору — первинного ринку праці вищенаведена теза приміненою бути не може. Відповідно положення про те, що умовою формування ринку праці є необхідність отримання засобів існування, правомірно застосовувати лише для вторинного ринку праці. На нашу думку, масова відокремленість робочої сили від засобів праці характерна не для етапу формування ринку праці, а для певного етапу його розвитку, що відповідає індустріальній стадії розвитку економіки.

Таблиця 1.3

ВИДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ СТАНОМ НА 1910 рік [96, с.31]

№ пп | Назва заняття | Кількість робітників

1 | Ремесла | 92 190

Будівельні та дорожні роботи | 19 208

Виготовлення одягу та взуття | 25 272

Обробка дерева | 9538

Обробка металів | 5522

Обробка мінералів | 1700

Обробка продуктів тваринництва | 1419

Обробка волокон та вовни | 27 629

Обробка харчових продуктів та виготовлення їжі | 1741

Інші виробництва | 161

2 | Торгівля та промисли | 14 405

3 | Служба | 18 991

Урядова | 2158

Суспільна | 2706

Приватна юридична | 80

Богослужебна | 2749

Учбова та виховна | 2411

Лікарняна та санітарна | 1410

Наука, література, мистецтво | 407

Приватна | 3398

З.-д., водні шляхи, пошта, телеграф | 3672

4 | Перевезення | 6988

5 | Сільськогосподарські заняття | 50527

Сільськогосподарські заняття | 50 267

Тваринництва та птахівництво | 65

Лісництво | 195

6 | Прислуга | 266 524

7 | Рантьє | 9238

8 | Заводські та фабричні виробництва | 396

9 | Невизначені та невідомі професії | 4911

Всього | 464 170

Співвідношення забезпеченості домашніх господарств землею та рівень їх доходів від професійних занять дають можливість згрупувати професійні заняття в дев'ять груп (таблиця 1.4).

Таблиця 1.4

ГРУПИ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАНЯТЬ ЗА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ЗЕМЛЕЮ ТА ДОХОДАМИ НА РИНКУ ПРАЦІ

Поряд із сегментацією ринку праці на первинний і вторинний, в період його формування розвивалась така форма зайнятості, як самозайнятість. Фактором розвитку ринку праці в сфері самозайнятості можна визначити як необхідність отримання засобів існування безземельних та малоземельних селян, так і можливість додаткового заробітку та отримання задоволення від використання професійних знань.

Тобто, загальновизнана теза про те, що умовою формування ринку праці є "відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування [69, с. 42]", може стосуватись лише вторинного ринку праці, і, частково, самозайнятості. Тоді як умовою формування первинного ринку праці були можливість додаткового заробітку та отримання задоволення від використання професійних знань.

Особливістю сегментації сучасного ринку праці є те, що для нього, на думку професора Петровій І. Л., характерною є не двосекторна, а "троїста" модель сегментації [68, с. 137—138], із приблизно однаковими за чисельністю секторами формальної, неформальної зайнятості та їх суміщення. Аналіз ринку праці України перехідного періоду дозволив Петровій І. Л. виділити сім його основних сегментів за наступними системоутворюючими показниками:

1) рівень використання робочого часу (повний та неповний робочий час, їх співвідношення в межах певного сегменту);

2) співвідношення попиту і пропозиції на послуги праці представників даного сегменту (виділено три ситуації: попит перевищує пропозицію; пропозиція перевищує попит; ринок праці збалансований);

3) рівень доходів зайнятих в певному сегменті.

За результатами досліджень Петрової І. Л. сегментаційна модель ринку праці в перехідній українській економіці включає три сектори економіки, що охоплюють сім сегментів. Перший сектор утворюють зайняті в офіційній (формальній) економіці, які об'єднуються в чотири сегменти:

1. Підприємці, менеджери, представники дефіцитних професій, пов'язаних з обслуговуванням ринку: дилери, брокери, ріел-тери, аудитори, працівники банків, страхових та кредитних установ.

2. Висококваліфіковані спеціалісти з професій, які користуються попитом в сучасному виробництві: працівники підприємств, що не потерпають від спаду виробництва, що здійснюють його техніко-організаційну реконструкцію; представники невиробничої сфери з високим попитом на послуги праці (юристи, консультанти, репетитори, викладачі приватних закладів).

3. Представники професій різної кваліфікації, різного освітнього рівня, які внаслідок економічної, організаційної, структурної перебудови виявились надлишковими: весь контингент прихованого безробіття; представники держсектору сфери послуг, що не мають достатнього фінансування.

4. Працівники, які в силу різних обставин не можуть знайти стабільне місце роботи — маргінальні групи населення: звільнені військовослужбовці; випускники шкіл, технікумів; жінки, що перебували вдома по догляду за дитиною; пенсіонери; особи з фізичними вадами; безробітні.

Другий сектор включає зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній (на засадах вторинної зайнятості) економіці. Це п'ятий сегмент ринку праці, що складається з двох