Теоретичні засади функціонування ринку праці. Сутність ринку, визначення ринку праці, особливості визначення
План
1. Сутність ринку, підходи до його визначення
2. Визначення ринку праці
3. Особливості визначення об'єкту ринку праці
4. Література
Сутність ринку, підходи до його визначення
Визначення соціально-економічної сутності ринку праці потребує з'ясування загального поняття категорії "ринок". В класичні політичній економії існує чотири напрями щодо визначення сутності ринку [105, с. 6]. Так, представники першого напряму, О. Курно, Дж. М. Кейнс, А.Маршал, визначають ринок як "будь-який район, де економічні зв'язки покупців і продавців до такого рівня вільні, що ціни на однакові товари досить легко і швидко вирівнюються". Представники новоавстрійської школи, зокрема, Ф. Хайек, керуючись положенням А. Сміта, що ринок — це природний процес, породжений діями індивідуумів, які намагаються досягти своєї мети і із різноманітності їх дій економічний порядок, підкреслюють, що ринок ніким не регулюється, функціонує без певної мети, не узгоджено з організаційної точки зору, поєднуючи різні конкуруючі цілі.
Прибічники другого напряму ринкової теорії— неокласичного, визначають ринок як сукупність продавців і покупців, у результаті дії яких об'єкти обміну отримують ціну. Представники третього напряму - монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Макхлуп, Л. Роббінс) визначають ринок як спосіб координації дій учасників, який забезпечує їм свободу вибору, наділяють ринок рисою цілеспрямованості з елементами ринкової і директивної економічної координації. Різновидом останнього напряму є марксистська теорія, згідно із якою ринок визначається у вузькому розумінні — як відносини між продавцями та покупцями у сфері обігу за властивими йому законами і формами організації, та в широкому — як форма зв'язку між виробниками та споживачами товарів.
В прийнятій урядом концепції переходу України до ринкової економіки ринок визначено як систему товарно-грошових відносин з механізмом вільного ціноутворення, з вільним підприємництвом на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб'єктів господарювання у боротьбі за споживача [105, с. 6—7].
Підсумовуючи вище наведені підходи до визначення ринку, можна зробити такі узагальнення: 1) ринок являє собою соціально-економічну систему взаємозв'язків між її суб'єктами: покупцями та продавцями; 2) дана система є просторово визначеною; 3) взаємозв'язки між суб'єктами системи мають конкуруючі або протилежні цілі (продавці— максимізації зиску, покупці— мінімізації прибутку); 4) для одночасного досягнення цілей суб'єктів даної території має бути запроваджено систему централізованого цілеспрямованого регулювання; 5) метою такого регулювання має бути максимізація сукупного зиску суб'єктами системи даної території на основі оптимізації використання її продуктивних сил.
Визначення ринку праці
Ринкові відносини передбачають існування сукупності ринків, що охоплюють різні сфери людської діяльності: ринок капіталу, ринок товарів та послуг, ринок праці та ринок ресурсів. Визначальними серед факторів соціальної організації економіки є людина і її праця. Саме від включення людини у продуктивну діяльність залежить Дія усіх інших факторів, бо саме праця як процес реалізації фізичних і творчих здібностей людини є фактором суспільного прогресу, соціально-економічного розвитку та умовою задоволення різноманітних всезростаючих потреб людини. І без формування і розвитку соціально-орієнтованого ринку праці неможлива побудова соціально-орієнтованої економіки.
В загальному розумінні ринок праці— це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили.
Виявлення сутнісних характеристик ринку праці забезпечується дослідженням існуючих в сучасній світовій та вітчизняній літературі підходів до визначення ринку праці, структури та принципів його формування. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що підхід до ринку праці як до економічної категорії є неоднозначним, в результаті чого виділені такі напрями його визначення: І) через систему обміну; 2) як сукупність суспільних відносин; 4) як сукупність диференційованих підсистем; 3) через систему економічних механізмів, норм та інститутів. Так, вітчизняними економістами ринок праці визначається як система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили [66, с. 97], що базується на економічних законах попиту і пропозиції, конкуренції, грошового обігу. Іншими вітчизняними вченими ринок праці характеризується як система економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та її використання [3, с. 275].
Ф. Хаффнер, професор Людвіг-Максимиліанського університету (м. Мюнхен) визначає ринок праці як сукупність суспільних відносин, які регулюють рух робочої сили, використовуючи певні економічні, соціальні та організаційні засоби [104, с. 51]. При цьому вчений підкреслює, що: "...ринок праці як щось єдине — є абстракція. В дійсності існує значна кількість дуже диференційованих ринків праці... Окремі ринки праці диференційовані за фахом, за регіонами, рівнем кваліфікації, секторами та сферами економіки... Окремі сфери і сегменти ринку праці зв'язані один з одним — тісно або слабо — через перехресну цінову еластичність" [ 104, с. 51 ].
Диференційованого підходу до визначення ринку праці притримуються і вчені-економісти А. Г. Савченко, Г. О. Пухтаєвич, О. М. Тітьонко, які виділяють три сфери його вираження: 1) потенційну, тобто ту сферу, де формується сама праця; 2) циркулюючу, тобто сферу купівлі-продажу робочої сили; 3) внутріфірмову, де боротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками [87, с. 245]. На неоднорідності ринку праці, ускладненні його внутрішньої структури наголошує і Т. А. Заяць. Так, провідним сучасним спеціалістом в галузі зайнятості та ринку праці визначено такі основні критерії сегментації ринку праці: форма власності, соціально-демографічні ознаки, мотиваційна основа трудової поведінки населення. При цьому підкреслюється важливість регіонального розрізу дослідження ринку праці: "істотні відмінності в темпах реформування економіки регіонів, в їх демографічному, соціальному, природно-географічному потенціалах визначають специфіку основних структурних компонентів територіальних ринків праці..."|39. с.35]. Як сукупність диференційованих підсистем регіонального характеру визначають ринок праці чернівецькі вчені, обґрунтовуючи, що "процеси, що відбуваються на цьому ринку, проявляють себе у рамках конкретно визначених регіонів ієрархічного рангу: загальнонаціонального, регіонального і локального" [27, с. 430—43 ] ].
Одні вчені вважають, що ринок праці — це механізм (інститут), що поєднує, зводить разом продавців товару робоча сила (працівників) і покупців нього товару (роботодавців) (50, с. 771. інші — що він являє собою механізм узгодження інтересів роботодавців і найманої робочої сили, треті — що не специфічний вид товарного ринку, змістом якого є купівля-продаж товару особливого роду — робочої сили або спроможності людини до праці [92, с. 234]. однак всі ці тлумачення не суперечать, а доповнюють одне одного, підкреслюють різні сторони змісту цієї категорії |93, с. 7].
Особливості визначення об'єкту ринку праці
Протягом півтора століття ведуться дискусії про те, що є товаром на ринку — робоча сила чи праця [12, 6]. Окремі автори вважають товаром на ринку праці трудові ресурси. Відповідно економічній літературі зустрічаються поняття "ринок робочої сили", "ринок праці", "ринок трудових ресурсів", наводяться різні аргументи щодо їх тотожності чи відмінності.
На нашу думку, дискусії породжуються тим, що при дослідженні рийку праці розглядається система відносин формування та використання об'єкту ринку праці, а дослідженню самого об'єкта приділяється замало уваги. Так, враховуючи трансформацію уявлень про роль і місце людини в економічному житті суспільства, розвиток категоріального апарату, що визначається використанням в різні часи таких економічних категорій, як робоча сила, трудові ресурси, трудовий потенціал, людський фактор та людський капітал [22, с. 7—20], вважаємо правомірним використання категорій "ринок робочої сили", "ринок трудових ресурсів" в досоціалістичний та соціалістичний період розвитку нашої країни відповідно. Категорія "ринок праці" є більш універсальною, бо характеризує відносини праці, і може бути використана незалежно від рівня розвитку об'єкта та умов праці. Так, категорія "ринок праці" різними вченими використовується для характеристики різних видів відносин праці, що відповідають різним рівням розвитку уявлень про роль і місце людини в економічному житті суспільства (табл. 1.1). Гак. даючи визначення соціально орієнтованому ринку праці. Герасимчук В. І. підкреслює відповідність системи соціально-економічних відносин на ринку праці рівню розвитку продуктивних сил та прогресивних стандартів якості життя населення 118, с. 17).
В умовах посткапіталістичного суспільства праця стає вільною і творчою, а вдосконалення і всебічний розвиток здібностей людини стають її основними потребами. Основною метою постіндустріального суспільства, на думку неоінституалізму, стане всебічний розвиток особистості (18. с. 5]. Становлення та розвиток постіндустріального суспільства характеризується виникненням нового типу виробництва, в якому людина стає "носієм всезагальних продуктивних сил", постійному переході економіки товару через економіку грошей в економіку людських здібностей, "людський капітал", як сукупність професійно-кваліфікаційних навиків, знань, таланту індивідів, стає двигуном все більш різнобічного та все менш енергомісткого виробництва, перетворенням постіндустріальної господарчої діяльності в "економіку дорогої людини", бо успіх виробничої діяльності буде залежати від людей, яких прийдеться дорого та довго навчати [28, с. 9].
Тобто, об'єктом відносин праці виступає вже не робоча сила як "сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє організм і які пускаються нею в хід кожного разу, коли вона виробляє будь-які споживчі вартості" [92. с. 6], а людський капітал, як "сукупність сформованих і розвинутих унаслідок
