РП — це специфічний механізм розподілу і перерозподілу працездатного населення по сферам і галузям господарства, видам і формам діяльності, переливу робітників всередині і між підприємствами по критерію ефективності у відповідності із структурою суспільних потреб та інтересами капіталу у самозростанні, специфіка якого полягає в тому, шо він заснований на вартісних принципах узгодження якісно різних інтересів роботодавця та найманого працівника [53, с. 4].

Трудовий потенціал | 70—80-ті

роки XX ст.— теперішній час | Людина як суб'єкт, що характеризується своїми потребами й інтересами у сфері праці | Необхідність активізації й ефективного використання можливостей, пов'язаних з особистим фактором | На практиці ринок праці являє собою історично сформований, заснований на вартісних відносинах та конкуренції специфічний механізм формування, руху та використання трудового потенціалу суспільства, що забезпечує відтворення робочої сили, її ефективне функціонування і зайнятість населення. Основними елементами цього механізму є вартість і ціна робочої сили, попит та пропозиція, кон'юнктура та конкуренція (між роботодавцями за робочу силу більш високої якості, між роботоотримувачами за робочі місця, між роботодавцями та найманими працівниками за встановлення розміру заробітної плати, умов праці та ін.) [1, с. 5].

Людський фактор | Кінець 80-х

років XX ст. —теперішній час | Людина — головна рушійна сила суспільного виробництва, фактор підвищення його ефективності | Суспільно-економічні умови, необхідність підвищення віддачі особистого фактора | Організований ринок робочої сили — сфера прояву інтересів і задоволення прав працюючих: на забезпечення робочого місця і оплату праці у відповідності з кількістю, якістю та кваліфікацією, вартістю відтворення його робочої сили, співвідношення попиту та пропозиції, а також соціальну захищеність, професійну перепідготовку і територіально-галузеве переміщення в разі тимчасової незайнятості, виходячи із економічного потенціалу та законодавчих норм держави [ 107. с. 421.

Закінчення табл. 1.1

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Ринок праці є виразом конкретних систем суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин, який забезпечує функціонування ринкової економіки на основі дії закону попиту і | пропозиції [14. с. 7]. Поняття "ринок праці" та "ринок робочої сили" вважають рівнозначними [14, с. 11].

Ринок праці — це сукупність економічних відносин, форм і методів погодження та регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців (підприємств, що проводять організацію, використання та оплату осіб, які працюють за наймом). Основними економічними важелями його механізму є попит, пропозиція і ціна (заробітна плата) [4, с. 20].

Ринок праці не зводиться до відносин "безробітні — вакансії", а включає всю сферу найманої праці... Об'єктом політики на ринку праці має бути широкий спектр відносин праці, що включають проблеми оплати, умов праці, обсягу та інтенсивності роботи, стабілізації зайнятості на підприємствах, трудової мотивації, забезпечення гнучкості ринку праці, підготовки та перепідготовки робочої сили [51, с. 121].

Ринок праці представляє собою соціально-економічний механізм, або сукупність соціально-економічних відносин з приводу поєднання робочої сили та робочих місць на підставі взаємовигідності та доцільності. РП відображає усі головні риси ринкової системи загалом. Соціальний механізм дії ринку праці полягає в тому, що на ньому відбувається реалізація права робітників на працю, самореалізацію, творчий розвиток особистості [46. с. 16].

Людський капітал | Початок 90-х років XX ст.—теперішній час | Людина — об'єкт найефективніших вкладень і суб'єкт, що перетворює їх на продуктивні здібності та реалізації їх у виробництві | НТП, визнання інтегральної цінності людини і продуктивного характеру інвестицій в економіку людини | РП — сфера формування попиту та пропозиції на робочу силу, де остання виступає товаром, має ціну і через ринок праці здійснюється її продажна певний термін [56, с. 7]. Люди пропонують свій капітал — робочу силу, а суспільство надає можливість отримати засоби для життєдіяльності та задоволення потреб індивідів [56, с. 40].

Література

1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995.

2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: *Международные отношения*. 1994.

4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000.

5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999.

6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.

7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с.

8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000.

9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с.

11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991.

12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982.

13. Бьюкенен Дж. Избранные труды. — М.: Альфа пресс, 1997.

14. Вводный курс по экономической теории / Под ред. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М. 1997.