Важливо відзначити, що загальний дохід підприємства від найму Обк робітників можна обчислити, підсумувавши ГПЦ праці цих робітників. У такому випадку загальний дохід від найму п'ятьох робітників дорівнюватиме площі фігури ОабОбк на рис. 17.1, а. Причому площа прямокутника ОЗкбОбк визначає загальні витрати підприємства на заробітну плату, а площа трикутника Зкаб відображає додатковий дохід, призначений для винагороди інших залучених чинників виробництва: капіталу, землі й підприємництва.

Модель монопсонії.

Певні особливості має формування заробітної плати в умовах монопсонії, коли один наймач володіє монопольною силою купувати (наймати). Монопсонії властиві такі риси: кількість зайнятих на такому підприємстві складає основну частину всіх зайнятих певним конкретним видом праці; цей вид праці відносно немобільний, і підприємство диктує заробітну плату в тому розумінні, що ставка заробітної плати, яку підприємство повинно виплачувати, перебуває у прямій залежності від кількості найманих робітників.

У деяких випадках монопсонічна влада наймачів, по суті, є повною в тому розумінні, що на ринку праці наявний лише один великий наймач. В інших випадках може переважати олігополія, тобто коли три або чотири підприємства можуть наймати велику частину пропонованої праці на конкретному ринку.

Припустимо, що є лише один наймач конкретного виду праці у певній місцевості. Якщо на конкурентному ринку рівноважна ставка заробітної плати і рівень зайнятості визначатимуться точкою перетину кривих попиту і пропозиції праці, то в умовах монопсонії крива граничних витрат на ресурс буде розташована вище кривої пропозиції ресурсу (рис. 17.2), оскільки монопсоніст повинен підвищувати ставку заробітної плати, наймаючи додаткових робітників, і платити цю підвищену заробітну плату всім робітникам. З рис. 17.2 видно, що монопсоніст найматиме менше робітників (Обм ), ніж в умовах конкуренції (Обк), щоб домогтися такої ставки заробітної плати (витрат), що буде меншою за конкурентну ставку, і в результаті отримати більший прибуток. Зрівноваження ГВР з попитом на працю ГПЦ у точці в означає, що монополісту найвигідніше наймати Обм робітників і платити ставку Зм на відміну від конкурентної ставки Зк.

Рис. 17.2. Ставка заробітної плати і рівень зайнятості на монопсонічному ринку праці

Вплив профспілок на ринок праці.

Досі припускалося, що робітники активно конкурують при продажу своїх трудових послуг. Але на багатьох ринках вони продають їх колективно через профспілки.

Рис. 17.3, а показує, що спілка вирішила домагатися підвищення ставок заробітної плати від Зк до Зс та збільшення кількості робочих місць від Обк до Обе за рахунок збільшення попиту на працю від ПІП1 до П2П2.

Трудова спілка може збільшити попит на працю за рахунок збільшення попиту на продукти, виробництвом яких займаються її члени. Для цього спілки використовують рекламу цих продуктів, або ж підтримують підприємців стосовно запровадження захисних мит і квот, з метою захисту від конкуренції з боку іноземних фірм. Спілки можуть також брати участь у громадських акціях, виступаючи проти збільшення цін і тарифів на електроенергію, газ з боку підприємств комунальних послуг, що збільшить попит на працю внаслідок дії ефекту обсягу продукції (у випадку, якщо енергія і праця виступають доповнюваними ресурсами).

Трудові спілки можуть досягати вищих ставок заробітної плати з Зк до Зс внаслідокобмеження членства від Обк до Обе (див. рис. 17.3, б).

Це характерно для цехових (закритих) спілок, які об'єднують робітників певної професії і забезпечують контроль за пропозицією праці, обмежуючи кількість своїх членів. Вища заробітна плата є результатом недопущення робітників до спілки, отже, виключення їх з пропозиції праці.

Знаряддям обмеження пропозиції певних видів праці є також ліцензування професій, згідно з яким, скажімо, лікарі, перукарі, водопровідники можуть займатися своєю діяльністю тільки тоді, коли вони відповідають встановленим вимогам (рівень освіти, стаж роботи за спеціальністю тощо).

Об'єднання всіх наявних або потенційних працівників, характерне для галузевих спілок (автомобілебудівники, сталеливарники), дозволяє відкритій або галузевій спілці контролювати пропозицію та нав'язувати ставку Зс, яка перевищує конкурентну ставку Зк (див. рис. 17.3, в). Унаслідок цього крива пропозиції праці переміститься від ПрПр до ЗсаПр. За ставки заробітної плати Зс наймачі зменшують зайнятість з Обк до Обе.

Підприємець, який погоджується на заробітну плату Зс, що вимагає спілка, приймає ставку, яка відповідає відрізкові Зса кривої пропозиції праці з досконалою еластичністю. Оскільки пропозиція праці абсолютно еластична, то на цьому відрізку ГВР дорівнює заробітній платі Зс. Рівень зайнятості Обе, який є результатом вирівнювання підприємцями значень ГВР (= Зс) та ГПЦ, виражає крива попиту на працю. При ставці Зс є надлишок пропозиції, або надлишок праці, який дорівнює відрізкові ва. За відсутності спілки не залучені до праці робітники погодились би на нижчу заробітну плату, і ставка заробітної плати знизилась би до конкурентного рівня Зк. Проте цього не станеться, оскільки робітники діють спільно через свою профспілку.

Двостороння монополія — це поєднання моделі монопсонії з моделлю відкритих спілок. Спілка є монополістичним продавцем праці і протистоїть монопсоністичному наймачеві праці, який також може впливати на заробітну плату, обмежуючи зайнятість. Така ситуація зустрічається у сталеливарній, автомобільній галузях, сільськогосподарському машинобудуванні, коли одна велика спілка веде переговори з великим бізнесом (рис. 17.4).

Коли монопсонічний наймач намагається встановити ставку заробітної плати на рівні Зле, а відкрита трудова спілка домагається ставки Зс, яка перевищує рівноважну, то результат буде конкурентний або близький до конкурентного. Коли на ринку переважає спілка, або адміністрація, то фактична ставка заробітної плати встановилась би на рівні Зс або Зм, і зайнятість обмежувалась би до Обм (де ГПЦ = ГВР), що у будь-якому випадку нижче конкурентного рівня.

Оплата праці в економіці перехідного періоду України

В економіці України за останні роки відбулися позитивні зміни. У IV кварталі 1999 року статистикою було зафіксовано реальне економічне зростання (2,6 %) ВВП. У 2000—2003 роках економічне зростання склало 32,9 %. Досягнуте економічне зростання створило матеріальну та фінансову основу підвищення доходів населення в цілому та оплати праці працюючих.

Однак, упродовж 90-х років XX ст. в Україні тривала глибока криза, яка супроводжувалася падінням виробництва, зниженням життєвого рівня населення, безробіттям і розладнанням фінансової системи, що висуває перед теорією і практикою проблеми, які не можна вирішити на основі традиційних теорій. До таких проблем передусім належить і пошук шляхів раціональної організації оплати праці.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці, які стосуються працівників, що їх наймають підприємства, установи, організації, а також окремі громадяни, повинні бути спрямовані на забезпечення рівня оплати за результатами праці.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці. Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також різного роду доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством.

Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської діяльності підприємства й встановлюється у вигляді премій, винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, а також надбавок і доплат, які не передбачені законодавством або понад розміри, встановлені чинним законодавством.

Джерелом коштів, які спрямовуються на оплату праці працівників, є дохід, який отримується в результаті господарської діяльності підприємств, а для бюджетних організацій — кошти, які виділяються із бюджету, а також частина доходу, отримувана в результаті їх господарської діяльності. У деяких випадках можуть бути й інші джерела.

Серед зарубіжних економістів немає єдиної думки щодо необхідності встановлення мінімальної заробітної плати як механізму запобігання бідності, оскільки, з одного боку, мінімум заробітної плати в умовах ринкової економіки породжує безробіття серед деяких низькооплачуваних робітників, а з другого боку, він зумовлює підвищення доходів тих, хто продовжує працювати.

Чинним законодавством України передбачено встановлення мінімальної заробітної плати, тобто мінімум, встановлений державою, нижче якого не може провадитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу). Економічна суть мінімальної заробітної плати вимагає забезпечення мінімального достатнього рівня відтворення економічно активного населення країни, яке підтримує безперервність виробництва і функціонування ринку праці. У цьому контексті багато економістів і державних програм пов'язують мінімальну зарплату з прожитковим мінімумом. Концептуальні засади підвищення рівня номінальної та реальної заробітної плати в Україні передбачають встановлення економічно та соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму.

З 1 січня 2003 року в Україні було встановлено мінімальну зарплату в розмірі 185 грн на місяць, що становило 50,7 % прожиткового мінімуму на працездатну особу (365 грн), з того часу розмір мінімальної зарплати було підвищено. Національним законодавством України передбачено здійснити комплекс заходів з поетапного підвищення розмірів мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму.

Тарифна система оплати праці.

Важливе місце в регулюванні заробітної плати України займає тарифна система оплати праці, яка виступає як сукупність взаємопов'язаних елементів: