Причинами безробіття можуть бути такі явища:

1) темпи зростання народонаселення перевершують темпи зростання виробництва (Т. Мальтус, XVIII ст.);

2) відносне відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, зростання технічної та органічної побудови капіталу (К. Маркс, XIX ст.);

3) в умовах недосконалої конкуренції на ринку пращ відбувається підвищення ціни та скорочення попиту на працю (А. Пігу, 1923);

4) зі зростанням доходів люди схильні збільшувати своє споживання, але не тією мірою, якою зростає дохід; схильність населення до споживання знижується, а до заощадження зростає (Дж. Кейнс, 1936);

5) циклічний розвиток економіки на стадії економічної кризи, спаду виробництва призводить до зменшення сукупного попиту на товари і послуги, до зниження рівня зайнятості працездатного населення;

6) розвиток науково-технічного прогресу зумовлює структурні зрушення в економіці, виникнення нових галузей, які потребують кваліфікованіших робітників і більше часу на професійну підготовку та перепідготовку працівників старих галузей народного господарства;

7) сезонні зміни у рівнях виробництва знижують попит на працю у сільському господарстві, будівництві та ін.;

8) зростання кількості населення працездатного віку, молоді, що збільшує пропозицію праці;

9) економічна політика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати призводить до зростання витрат виробництва і зниження попиту на працівників.

Спеціалісти класифікують безробіття за причинами його існування:

1. Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом, пошуками або чеканням роботи населенням у результаті зміни місця проживання, професії, через народження дитини і догляд за нею. Таке безробіття має природний характер і не повинно бути надто тривалим.

2. Структурне безробіття виникає під впливом науково-технічного прогресу і охоплює тих працівників, чия праця не може бути використана на нових робочих місцях і які потребують певного часу для додаткового навчання і перепідготовки.

3. Циклічне безробіття зумовлене дефіцитом попиту в період економічної кризи, спаду виробництва і стагнації.

4. Сезонне безробіття стосується працівників, які зайняті тільки в певні пори року.

5. Інституційне безробіття виникає як наслідок низької ефективності роботи організаційних структур ринку праці, державних служб зайнятості (відсутність інформації про вільні робочі місця, умови праці тощо).

6. Приховане безробіття існує за умов неповного використання ресурсів підприємства, при цьому працівники змушені працювати скорочений робочий день, переходити на тимчасову працю або йти в додаткову неоплачувану відпустку.

7. Добровільне безробіття створюють окремі люди, які не хочуть працювати і за тривалий чає втратили цю можливість і зв'язки з трудовим життям.

8. Природне безробіття постійно має місце в умовах економічної рівноваги між попитом на працю і пропозицією робочих місць. Воно дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Рівень природного безробіття не повинен перевищувати 4—5% зайнятого населення. Зміст і значення природного безробіття в сучасних умовах розвинутих країн визначили представники монетаристської моделі ринку праці — американські економісти, лауреати Нобелівської премії М. Фрідмен (1976 р.), Ф.А. Хайєк (1974) та ін.

Безробіття як фактор економічної нестабільності спричинює певні негативні наслідки, які слід враховувати, щоб виробити ефективну систему заходів щодо регулювання розвитку цього явища. Держава має вживати заходів щодо зниження рівня негативних наслідків безробіття.

Безробіття породжує збитки у виробництві. А. Оукен відкрив математичну залежність між рівнем безробіття і обсягом ВНП: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, відставання обсягу ВНП становить 2-2,5%.

Безробіття знижує купівельний попит, заощадження населення, інвестиційний попит, кількість робочих місць і значно зменшує обсяг виробництва. Безробітні втрачають свої професійні навички до праці, що негативно позначається на попиті. Безробіття знижує життєвий рівень населення, є чинником, що сприяє зростанню соціального напруження в суспільстві, збільшенню злочинів.

Держава і уряд регулюють рівень безробіття, розробляють програми забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення, усувають причини існування цього явища.

Приміром, держава вживає таких заходів: обмежує народжуваність, рівень заробітної плати, витрати на соціальні потреби населення, дефіцит бюджету; зменшує тривалість робочого часу, тобто використовує політику неповної зайнятості; збільшує облікову процентну ставку; організує систему закладів, у яких проходять перепідготовку і підвищення кваліфікації робітники, які тимчасово не працюють; розробляє програми боротьби з маргіналізмом і злочинністю та ін.

Безробіття має взаємозв'язок з інфляцією. Англійський економіст О. Філіпс (50-ті роки XX ст.) виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заробітної плати і рівнем безробіття: збільшення рівня безробіття супроводжується зменшенням рівня інфляції і навпаки. Обізнаність щодо цієї залежності дає можливість державі вибрати певну економічну політику: або збільшувати заробітну плату і безробіття, або підтримувати стабільні ціни і заробітну плату за умов стабілізації рівня безробіття.

Динаміка рівня безробіття за сучасних умов розвитку економіки в Україні має специфічні особливості: по-перше, серед форм безробіття переважає приховане безробіття; по-друге, в економіці водночас зростає безробіття і рівень цін, відбувається спад виробництва, тобто має місце стагфляція; по-третє, спостерігаються зрушення в соціально-професійній та статевовіковій структурі безробітних (спеціалісти, управлінці, молодь).

Економічна нестабільність також супроводжується інфляційними процесами.

Інфляція як соціально-економічне явище і фактор макроекономічної нестабільності

Інфляція — це багатопланове соціально-економічне явище, яке характеризує співвідношення між кількістю паперових грошей, обсягом вироблених товарів та послуг і темпами зростання рівня цін. Інфляційний процес означає знецінення грошей стосовно золота, товарів та іноземних валют.

Інфляція виникла ще у XVI ст., коли мала локальний (обмежений) характер, і у XX ст. набула постійного характеру як знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарами. Інфляція — це супутник паперових грошей, які мають властивість виконувати функцію засобу обігу, обслуговувати обмін товарів і послуг. Зростання цін потребує додаткового випуску паперових грошей, що порушує пропорційність і переповнює фінансові канали знеціненими грошима.

Інфляція завжди супроводжується зростанням загального рівня цін, зниженням платоспроможного попиту населення, його життєвого рівня, розвитком тіньової економіки, посиленням злочинності та ін.

Виникнення й існування інфляції зумовлено багатьма причинами:—

помилкова грошова політика держави, що призводить до надлишків грошової маси в обігу;—

монополізація ринків, яка обумовлює існування монопольних цін, знецінення грошей;—

мілітаризація економіки, що негативно впливає на державний бюджет, призводить до його дефіциту і додаткової емісії грошей;—

збільшення державного боргу;—

зростання витрат держави на дотації нерентабельним підприємствам, списання їх боргів;—

зростання внутрішніх цін порівняно зі світовими в умовах спаду вітчизняного виробництва;—

помилкова податкова політика стримує інвестиції, розвиток бізнесу, перешкоджає збільшенню пропозиції щодо інфляційного попиту.

Інфляція буває двох типів — відкрита і прихована.

Відкрита (цінова) інфляція передбачає тривале й нерівномірне зростання цін на товари і фактори виробництва більш як на 3,5% за рік. Відкриту інфляцію можна класифікувати за різними критеріями.

За темпами інфляційного процесу:—

природна, або повзуча, за якої темпи зростання цін становлять 3—3,5% за рік;—

галопуюча з річними темпами зростання цін у межах 20-200%;—

гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1—20%, а за рік — більш як на 1000%.

За ступенем розбіжності у зростанні цін за різними товарними групами:—

збалансована інфляція, коли ціни різних товарних груп відносно одна одної не змінені;—

незбалансована інфляція, коли співвідношення цін товарних груп змінюється різною мірою.

Відкрита інфляція мас свої механізми. По-перше, це механізм адаптивних інфляційних очікувань. Нарощування попиту та скорочення заощаджень зумовлюють дефіцит кредитних ресурсів, а це у свою чергу — скорочення інвестицій та спад виробництва. По-друге, це механізм збільшення попиту при повній зайнятості і завантаженості виробничих потужностей. Ситуація, коли занадто багато грошей і дуже мала кількість товарів та послуг, називається інфляцією попиті/. По-третє, інфляція пропозиції чи витрат виникає, коли зростання цін супроводжується збільшенням виробничих витрат і зменшенням сукупної пропозиції.

Прихована інфляція передбачає державний контроль за цінами, їх регулювання відносно рівня доходів і пропозиції товарів та послуг. Держава адміністративними заходами стримує виявлення інфляції і таким чином занижує її реальний рівень. Формами прихованої інфляції є:—

інфляція якості, коли відбувається зниження якості товарів і послуг при постійному рівні цін чи їх збільшенні або зменшенні;—

інфляція доходів, коли відбувається переважне зростання доходів підприємств і населення порівняно з виробництвом товарів та послуг;—

дефляція, коли держава скорочує кількість грошей відносно їх необхідного обсягу для обслуговування обігу ВВП. Наприклад, в Україні відбувається криза неплатежів. Уряд зробив вибір між інфляцією і неплатежами на користь останніх, що стримує вияви інфляції при збереженні її причин. Штучно створений дефіцит грошей в обігу, демонетизація економіки, бартер, збільшення обсягу натурального господарства, заборгованість держави за виплатами заробітної плати, пенсій, неплатежі підприємств — все це чинники спаду виробництва, зростання цін і знецінення грошей.

В економіці України наприкінці XX ст. класична "інфляційна спіраль", коли зростання цін потребує емісії грошей, що порушує рівновагу між попитом і пропозицією і знецінює гроші, замінена державою на "інфляційно-боргову спіраль", яка означає, що слідом за зростанням цін і зменшенням платоспроможності попиту збільшуються неплатежі споживачів, борги виробників постачальникам та ін.

Прихована інфляція регулюється державою адміністративними методами, що негативно впливає на розвиток ринкових відносин, позбавляє виробників цінових стимулів, перешкоджає