Виходить, у реальному житті монопольні елементи зумовлюють відхилення від досконалої конкуренції, їхня діяльність може викликати порушення у ціноутворенні, неправильний, марнотратний розподіл ресурсів і виникнення монопольних прибутків, наявності лише декількох суперників ще недостатньо для досконалої конкуренції. Економічне визначення "недосконалого конкурента" таке: це кожний, хто купує або продає будь-який товар у достатній кількості, що впливає на ціну цього товару. Нині все економічне життя являє собою поєднання елементів конкуренції і монополії. Переважаючою формою є не досконала, а недосконала (монопольна) конкуренція. При цьому важливо наблизитись до більш-менш досконалої конкуренції.

Важливою відмінністю між теоретичною моделлю ринкової системи і ринковою системою, що реально функціонує у більшості економічно розвинутих країн, є економічна роль, яку в цих країнах відіграють уряди. На противагу пасивному урядові, що припускалось у теоретичному плані, в реальному житті державний сектор більшості сучасних країн є активним та інтеґральним компонентом економіки. Через свої уряди суспільство вживає, як буде показано у спеціальному розділі, заходи, спрямовані на протидію негативним наслідкам ринку і сприяння повнішому прояву його позитивних сторін.

Підсумки

1. Перед кожною економічною системою виникають такі фундаментальні проблеми: Що? Як? Для кого?

2. У ринковій економіці виробляють лише ті продукти, виробництво і продаж яких забезпечує загальний виторг, достатній для покриття всіх витрат, включаючи і нормальний прибуток. Тому продукти, які не забезпечують нормального прибутку, не виготовляють. Наявність економічного прибутку означає процвітання галузі, є сигналом до її розширення.

3. Незалежність споживача означає, що і підприємства, і постачальники ресурсів скеровують свої зусилля відповідно до потреб споживача.

4. Конкуренція змушує підприємства застосовувати технологію, яка забезпечує найнижчі витрати, а отже, — економічно найефективнішу.

5. Фірми, які прагнуть отримати вищий прибуток, з одного боку, і постачальники факторів виробництва, що домагаються більшої грошової винагороди з них, — з іншого, домовляються між собою про здійснення таких змін у розподілі ресурсів, а отже, і в структурі продукції, яких вимагає суспільство.

6. Ринкова інфраструктура як важливе утворення ринкової економіки містить такі елементи: біржі (товарні, фондові, валютні, праці), брокерські, страхові, аудиторські фірми, торгові доми, торгово-промислові палати, ярмарки, маркетинг, холдингові компанії та ін.

7. Ринок має не тільки позитивні сторони; йому властиві і ціла низка негативних наслідків. З розвитком ринкової системи дещо послаблюється конкуренція, відбувається злиття фірм, таємні змови. Передові технології означають необхідність великомасштабних фірм-виробників. Звуження конкуренції дещо послаблює і ринкову систему як механізм ефективного розподілу ресурсів. Ринкова система породжує відчутну соціальну нерівність. Тому важливу роль в економічно розвинутих країнах з ринковою економікою відіграють уряди.

Терміни і поняття

Фундаментальні проблеми економіки; економічні витрати; нормальний прибуток; економічний прибуток; галузь, що розширюється; галузь, що занепадає; "грошові голоси"; "невидима рука"; орієнтуюча функція ціни; конкуренція; ринкова інфраструктура.

Питання для повторення

1. Поясніть, як ринкова система вирішує фундаментальні проблеми. Чому необхідно вибирати економічне рішення?

2. Особливості розв'язання фундаментальних питань в умовах перехідної економіки України.

3. Назвіть основні причини конкуренції між фірмами.

4. Розкрийте позитивні та негативні сторони ринкової системи. Дайте їм ґрунтовну оцінку.

5. Яка роль відводиться урядові в умовах ринкової економіки?

Частина II. ТЕОРІЯ МАКРОЕКОНОМІКИ

Макроекономіка має справу з аналізом структури і динаміки економічної системи в синтетичних узагальнюючих показниках в основному цінового характеру. Вона виявляє властивості економіки як єдиного цілого, економічного життя в широкому плані. Це вчення про загальний рівень національного обсягу виробництва, зайнятості, безробіття і ціни.

Макроекономіка тісно взаємодіє з мікроекономікою. Остання дає уявлення про рух індивідуальних цін, інших аналогічного рівня величин, наприклад, про те, як ростуть ціни на пшеницю, тоді як ціни на ракети падають. Мікроекономіка має справу зі складною системою зв'язків, що виступають як ринковий механізм. Так само, як не можливо зрозуміти поведінку натовпу без елементарних знань психології, так і не буде плідним аналіз макроруху в економіці без розуміння суті мікромеханізмів пропозиції і попиту.

Вивчення макроекономіки сьогодні надзвичайно важливе з багатьох причин. Макроекономічні явища відіграють центральну роль в успіхах або невдачах будь-якої країни. Держава може впливати на своє економічне становище через економічну політику, зокрема видатки, податки, зміну грошово-кредитних відносин. Дискусії навколо макроекономічних проблем формують окремі розділи в платформах політичних партій та їхніх кандидатів.

Особливе місце в макроекономічному аналізі займає визначення основних цілей нації та інструментів їхньої реалізації. Якщо до основних цілей належать обсяг виробництва, зайнятість, стабільність рівня цін на вільному ринку і платіжний баланс, то до вказаних інструментів — фіскальна політика, грошова політика, політика регулювання доходів і зовнішньоекономічна політика.

Нині основним показником економічного зростання виступає обсяг виробництва. Він свідчить про те, який обсяг продукції країна спроможна виготовляти і як швидко вона може нарощувати випуск прибуткових товарів і послуг. Існує чимало показників, що відображають обсяг виготовленої продукції, але найповнішим і всеохоплюючим є валовий внутрішній продукт (ВВП).

Для визначення тенденції зростання використовується потенційний обсяг виробництва, який економіка спроможна виробляти, коли повністю використовує наявні ресурси. Досягнення потенційного обсягу виробництва пов'язане із збільшенням зайнятості, а також зростанням інфляції. За високого рівня безробіття інфляція знижується. Насправді існує поріг відсотка безробіття, який називається його "природним" рівнем. Сьогодні він становить близько 6 % робочої сили. Якщо безробіття падає нижче цього рівня, інфляція посилюється. При цьому потенційний обсяг виробництва оцінюється, як той рівень реального ВВП, який відповідає природному рівню безробіття при сталому темпі інфляції.

У роки спаду фактичний ВВП опускається нижче потенційного рівня ВВП, а в роки піднесення перевищує його. Різницю між потенційним і фактичним ВВП називають ВВП-розривом. Слід зазначити, що потенційний обсяг виробництва не відображає межі фізичної потужності економіки. А дефіцит ВВП не є результатом поганої економічної політики.

Люди завжди хочуть мати добру роботу за умови високої заробітної плати і мати можливість легко цю роботу знаходити. Досягнення високої зайнятості не є виключно економічною ціллю. Періоди вимушеного безробіття прирікають сім'ю на фінансові труднощі, при цьому економічний стрес пов'язаний із суттєвими втратами для суспільного здоров'я у психологічному і соціальному відношеннях.

Підтримка стабільних цін на вільному ринку зумовлює рівень інфляції, наближений до нуля. Вимога підтримувати "вільний ринок" є базовою в економічній політиці багатьох країн. Найзагальнішим показником сукупного рівня цін служить індекс цін (Щ), який обчислюється таким чином:

Індекс цін у даному році дорівнює ціні ринкового кошика в цьому році, поділеному на ціну аналогічного ринкового кошика у базовому році, помножених на сто.

"Ринковий кошик" являє собою певний набір товарів і послуг. Розраховують індекси ряду різних наборів, або кошиків, товарів і послуг, але найвідомішим показником є індекс споживчих цін (ІСЦ), з допомогою якого вимірюються ціни фіксованого ринкового кошика споживчих товарів і послуг, які купує типовий міський житель.

У розв'язанні завдання підтримки стабільних цін небажано встановлювати абсолютно жорсткі ціни, як це мало місце за адміністративно-командної системи управління. В умовах перехідної економіки більш дієвими є такі міри, спрямовані на стримування інфляції: прискорення проведення реформ, структурна перебудова економіки, демонополізація, обмеження державних витрат, стримання грошової маси в межах встановлених орієнтирів.

Рівень зовнішньоекономічної політики передусім характеризується платіжним балансом. Зовнішній дисбаланс — серйозна економічна і політична проблема, що стосується в першу чергу країн з "відкритою" економікою. Скорочення зовнішнього дефіциту являє собою важливу економічну проблему і для України.

Важливе місце в економічній діяльності будь-якої країни посідає фіскальна політика. Один із головних макроекономічних інструментів — урядові видатки і податки, які складають елементи фіскальної політики. Урядові видатки — ключ, що визначає сукупні видатки, за допомогою яких досягається короткочасне коливання реального ВВП. Податкова система відіграє в макроекономіці подвійну роль. По-перше, податки скорочують доходи населення. Високі податки знижують споживчі видатки, що, у свою чергу, веде до зменшення сукупного попиту і виробленого ВВП. По-друге, податки можуть впливати на рівень потенційного обсягу виробництва, оскільки зниження податків на доходи від інвестицій у нові галузі спонукає підприємців до збільшення вкладів у виробництво, що зумовлює підвищення продуктивності праці і зростання потенційного ВВП.

Другим важливим інструментом макроекономіки є грошова політика. Прискорення або уповільнення зростання маси грошей підвищує або знижує ставку відсотка, заохочує або стримує інвестиції в будинки, землю, устаткування тощо. У періоди "дорогих грошей" висока ставка відсотка веде до зменшення ВВП і пом'якшення інфляції.

Третім напрямком макроекономічної політики можна вважати політику "зарплата — ціна". Коли контроль над інфляцією стає головною метою політики, уряди вишукують шляхи гарантування стабільних цін. Традиційним засобом уповільнення інфляції є стримання зростання грошової пропозиції та урядових видатків. Такі кроки скорочують реальний ВВП, знижують рівень безробіття та інфляцію.

Макроекономічні теорії здебільшого оцінюють цю стратегію як надмірно дорогу. Вона вимагає великих видатків, скорочуючи інфляцію лише на декілька пунктів. Політика доходів — інструмент макроекономіки, що викликає жваві дискусії.

Важливим напрямком макроекономічного аналізу є зовнішні зв'язки, які включають у себе широкий набір інструментів — таких, як управління обмінним курсом, контроль над зовнішньою