Припустимо, що витрати залишаються незмінними, в такому разі фірма не отримає економічного прибутку за умови, що ринкова ціна значно нижча 100 грн. Якщо ж валовий дохід перевищує сукупні змінні витрати, фірма здійснюватиме виробництво, бо ці витрати, так само як і певна частина сукупних постійних витрат, можуть бути оплачені з доходу.

Коли підприємство змушене закриватися, то всі сукупні постійні витрати мають бути оплачені підприємством. Якщо при виробництві будь-якого обсягу продукції загальна сума збитків підприємства буде перевищувати або дорівнювати сукупним постійним витратам, тоді підприємство змушене закриватися.

Визначити оптимальні розміри підприємства можна іншим способом, а саме, порівнюючи граничний дохід (стовпчик 7) і граничні витрати (стовпчик 8). Поки зі збільшенням виробництва граничний дохід зростає швидше, ніж граничні витрати, прибуток збільшується, і виробництво можна розширювати далі. Однак, як тільки граничні витрати перевищують граничний дохід, виробництво потрібно скорочувати. Точка оптимального розміру підприємства знаходиться там, де граничні витрати виробництва і граничний дохід рівні між собою. Другий підхід отримання оптимальної точки з допомогою порівняння граничних витрат з граничним доходом, по суті, не відрізняється від першого підходу — аналізу прибутку.

Максимізація прибутку у довгостроковому періоді.

У довгостроковому періоді умови беззбитковості формуються за наявності критичної ринкової ціни, коли ідентичні підприємства тільки покривають свої повні конкурентні витрати. Якщо ринкова ціна нижча за цю критичну довгострокову ціну, то підприємства полишатимуть галузь доти, доки ринкова ціна не стане знову рівноважною. За ціни, яка перевищує довгострокову ціну, у галузі утворюватимуться нові підприємства, що спонукає вже існуючі підприємства знижувати ринкову ціну до рівня довгострокової рівноважної, яка покриває конкурентні витрати. Таким чином, коли в галузі збільшується кількість підприємств з ідентичними витратами (за умови вільного входження і виходу з неї), довгострокова рівноважна умова така: ринкова ціна має дорівнювати граничним витратам, тобто мінімумові середніх витрат. Говорячи про конкурентний ринок у довгостроковому періоді, зауважимо, що окремі фірми і цілі галузі просуваються до стану довгострокового нульового прибутку.

У реальному житті за умов досконалої конкуренції в основному розвивається сільське господарство. Для багатьох обробних галузей промисловості характерне поступове зменшення середніх витрат. За таких умов одне або декілька підприємств розширюватимуть випуск продукції, допоки стануть суттєвою частиною ринку продукції галузі. Тут можливі три варіанти: по-перше, фірма — монополіст, що домінує в галузі; по-друге, декілька великих фірм-продавців — "олігополістів п — спільно домінують у галузі; по-третє, використання певного виду конкуренції, що являє собою відхилення від економічної моделі досконалої конкуренції.

У чисто конкурентній економіці дії виробників, що прагнуть прибутку, призведуть до такого розподілу ресурсів, який максимізуе задоволення потреб споживачів. Якщо у довгостроковому періоді ціна і мінімум середніх витрат однакові, це означає, що конкурентні фірми використовують найефективнішу із відомих технологій і призначають найнижчу ціну з урахуванням своїх витрат виробництва. Рівність ціни і граничних витрат показують, що ресурси розподіляються відповідно до споживчих смаків. Отже, на ринках з чистою конкуренцією у довгостроковому періоді досягається і виробнича ефективність, і розподільна ефективність.

Чиста монополія

Визначення ціни та обсягу виробництва.

Абсолютна, або чиста монополія існує, коли одна фірма є єдиним виробником продукту, що не має близьких замінників. Поява у галузі конкурентних фірм заблокована, отже, ця фірма являє собою галузь. Як єдиний виробник товару монополіст перебуває в унікальному становищі. Коли монополіст вирішує підвищите ціну продукту, йому нема чого турбуватися про конкурентів, які, знизивши ціну, можуть захопити більшу частину ринку. Монополіст тримає ринок у своїй владі та повністю контролює обсяг випуску продукції, призначеної для продажу.

Але це не означає, що монополіст може призначати ціну, яку він захоче. Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як параметри ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат є вирішальною у процесі прийняття підприємством економічного рішення. Володіючи такими даними, монополіст повинен прийняти рішення про обсяги виробництва і продажу.

Крива попиту монополіста, як і будь-якого продавця, який діє в умовах недосконалої конкуренції, є спадна, оскільки монополіст мусить знижувати ціну, щоб збільшити продаж. Унаслідок цього граничний дохід монополіста менший за ціну (середній виторг) за кожного обсягу продукції, окрім першого.

Згадайте із розділу 12 (табл. 12.1), що зі зниженням ціни на еластичному відрізку кривої попиту валовий дохід (ВД) зростає спадним темпом. Кожна продана додаткова одиниця продукту приєднуватиме до валового доходу (ВД) свою ціну мінус сума зниження ціни, за якою можна продати всі попередні одиниці продукції. Граничний дохід (ГД) буде додатнім. Коли ВД досягає максимуму, то ГД дорівнює нулю, а при переміщенні вниз по нееластичному відрізку кривої попиту ВД зменшується, а отже, ГД стає від'ємним. Тому монополіст, як і будь-який інший продавець, за умов недосконалої конкуренції ніколи не знижуватиме ціну на нееластичному відрізку кривої попиту, бо це означало б зменшення валового доходу і збільшення витрат виробництва, а значить — зменшення прибутків.

За монопольних умов монопольна ціна Цм визначається попитом 77 споживачів, співпадаючи з ним, тобто крива П=Цм, Нагадаємо, що підприємство отримує максимальний економічний прибуток у тому випадку, коли рівень граничного доходу реалізації продукції (ГД) дорівнює рівню граничних витрат (ГВ) на її виробництво. На рис. 15.3 точка А відповідає положенню, коли криві ГД і ГВ перетинаються, що вказує на такий рівень продукції Об2, за якого максимальний прибуток графічно дорівнює заштрихованій ділянці Ц2БВС.

Необхідно довести, що Об2 — оптимальний рівень виробництва продукції, який сприяє максимізації прибутку. Якщо обсяг продукції збільшується до значення Об1, величина граничних витрат перевищує значення граничного доходу. Монополісту доведеться знизити ціну до Ц1, яка є нижчою за Ц2 за обсягу виробництва Об2 Це спричинить зростання обсягу продажу понад той рівень, за якого прибуток максимізується. За цього обсягу виробництва загальний економічний прибуток, який знаходимо як добуток прибутку на одиницю продукції (Ц — СВВ) та обсягу виробництва (Об), буде менший за максимальний, оскільки граничні витрати перевищують граничний дохід. Цей висновок прийнятний для всіх значень продукції, що перевищують рівень Об2 (Об1, Об0). Коли обсяг виробництва знижується до Об3, то підприємство не вироблятиме деякі одиниці продукції, для яких граничний дохід перевищує граничні витрати (ГД > ГВ). Загальний економічний прибуток буде менший за максимальний. Таким чином, максимальний економічний прибуток в умовах монополізації підприємство може отримати за умови, що ГД = ГВ і рівень виробництва продукції відповідає значенню Об2.

Для ринку з чистою монополією не застосовується поняття кривої пропозиції. Монополіст зрівнює граничний дохід з граничними витратами, але для нього граничний дохід є менший за ціну, тому для чистого монополіста немає єдиної ціни із рівнем виробництва, який максимізує прибуток, отже, немає кривої пропозиції.

Суспільні втрати монопольної влади. Монопольна діяльність має цілу низку негативних наслідків. Передусім елімінується дія закону найменших витрат: за максимізації прибутку в умовах монополії рівень середніх витрат на одиницю продукції перевищуватиме рівень максимально мінімальних (значення В порівняно з М на рис. 15.3). До того ж, максимальний рівень прибутку досягається при значенні Об2, яке менше значення рівня продукції Об0 за повної конкуренції і збігається із значенням мінімальних середніх витрат. Тобто за умов монополії максимізація прибутку досягається за нижчого обсягу виробництва і більших витрат.

І, нарешті, на відміну від виробництва в умовах повної конкуренції, коли завдяки довгостроковому інвестуванню ціна товару збігається з мінімальними витратами на його виробництво Ц0, в умовах монополії реалізація товару можлива за знач¬но вищого рівня ціни Ц2, що забезпечує підприємству економічний прибуток, значення якого перевищує рівень нормального.

Бар'єри для вступу до галузі дають монополістові змогу отримати економічні прибутки навіть у довгостроковому періоді. Заслуговує уваги, однак, те, що: монополіст не призначає найвищу ціну, яку тільки можна; максимальний сукупний прибуток, якого прагне монополіст, рідко співпадає з максимальним прибутком на одиницю продукції; високі витрати і слабкий попит можуть завадити монополістові отримати будь-який прибуток взагалі, і монополіст, як ми вже знаємо, намагатиметься уникнути нееластичності попиту.

За однакових витрат для чистого монополіста буде вигідніше, ніж для конкурентного продавця, обмежити обсяг виробництва і підвищити ціну. Це обмеження обсягу виробництва зумовлює нераціональне використання ресурсів, про що свідчить той факт, що ціна перевищує граничні витрати на монополізованих ринках. Однак витрати монополістів і конкурентних виробників можуть бути неоднакові. З одного боку, завдяки ефектові масштабу можуть зменшитися витрати на одиницю продукції для монополістів, але не для конкурентів. З другого боку, факти свідчать, що неспроможність виготовляти з найменш дорогою комбінацією впроваджуваних ресурсів більш властива монополістам, ніж конкурентним фірмам, і що монополісти можуть