У системі недосконалої конкуренції дуже поширена ринкова структура монополістичної конкуренції. У ній поєднуються риси чистої конкуренції та деякі характеристики монополізму. Основні умови існування монополістичної конкуренції:

2) відносно велика кількість продавців на певному ринку. Виробники мають невеликі за своїми розмірами підприємства. Вони ще не можуть значно впливати на обсяг виробництва і не мають змоги контролювати ціни. Вони також не можуть забезпечити зговори щодо цін;

2) вироблюваний продукт повинен мати певні якісні відмінності, тобто бути диференційованим за такими параметрами, як якісні властивості, різноманітні послуги, особливості розміщення, різні методи стимулювання збуту. Важливу роль у диференціації товару починає відігравати наявність торговельної марки, фірмового знака та захист патентом;

3) відносно легкий вступ до необхідної галузі виробництва та безболісний вихід з неї як для виробника, так і для споживача. Але кожен підприємець повинен знати свій сегмент, свою "нішу" на ринку, закріпити попит своєї групи споживачів на основі диференціації шляхом нецінової конкуренції;

4) інформація про деякі сторони господарсько-фінансової діяльності фірми має обмежений характер.

Підприємницька діяльність на цьому ринку має дуже активні форми, потребує добре розробленої стратегії маркетингу в сфері стимулювання збуту, ціноутворення, реклами.

Прагнення підприємця до максимального прибутку обмежено двома різноспрямованими тенденціями. З одного боку, чим вища диференціація продукту, тим менша еластичність попиту, тим більше змоги збільшувати ціни над середніми витратами та одержати більший прибуток. Але, з другого боку, на ринку панує велика кількість конкурентів, які стримують зростання цін та зводять прибуток до нормального рівня.

Другим різновидом ринку недосконалої конкуренції є ринок олігополії. Його характерні риси:

1) наявність кількох великих фірм, які домінують на ринку конкретного товару внаслідок великої концентрації продукції, яку вони виробляють та доставляють на ринок. Це означає, що кілька великих фірм мають у загальному обсязі продажу велику частку (70—90%). Причиною такого явища є намагання використовувати переваги великомасштабного виробництва (так званий ефект масштабу);

2) існує своєрідний контроль за цінами внаслідок непередбаченої поведінки конкурента, який може несподівано змінити свою цінову стратегію і таким чином спричинити цінову війну, появу нових конкурентів, можливість привласнення монопольного прибутку. Для того щоб запобігти таким явищам, фірми йдуть на зговір у галузі політики цін типу картельних угод, джентльменських погоджень, лідерства цін;

3) продукт на цьому ринку може бути як однорідним, так і диференційованим;

4) входження на цей ринок має значні перепони внаслідок ефекту масштабу, великих витрат на рекламу, володіння патентами, контролю за джерелами сировини та ін.

Ринок олігополії вимагає серйозної уваги до підприємницької діяльності. Конкурентна поведінка на цьому ринку потребує особливої стратегії ціноутворення, пошуку найвигідніших методів ціноутворення. Але вплив ціни на ринок олігополії може бути обмежений внаслідок картельних та інших угод. Тому на цьому ринку широко використовуються засоби нецінової конкуренції. В умовах олігополії починає відігравати значну роль розвиток менеджменту всередині фірми, в її окремих структурних підрозділах.

Олігополії посідають суперечливе становище стосовно розвитку науково-технічного прогресу. З одного боку, великі масштаби господарювання дають змогу концентрувати великі фінансові ресурси, кваліфіковані кадри для науково-дослідних, конструкторських робіт. Але монопольне становище на ринку, можливість одержувати монопольний прибуток шляхом встановлення монопольних цін не сприяє розвиткові науково-технічного прогресу. Технічний прогрес в олігополії пов'язаний з науковим характером самої галузі (електроніка, авіакосмічна галузь). Другим поштовхом до науково-технічного прогресу виступає міжнародна конкуренція, тобто конкуренція з боку іноземних фірм. Однак у цілому 2/3 винаходів минулого століття здійснено незалежними винахідниками та невеликими фірмами.

Якщо на ринку утвердилася ситуація, за якої багато покупців та кілька продавців, то цей ринок має назву "олігопсонії".

Недосконала конкуренція має також таку форму, як чиста монополія, або абсолютна монополія. Вона виникає тоді, коли на ринку залишається тільки один продавець товару чи постачальник послуги, якому протистоять численні покупці. Це перша найважливіша риса недосконалої конкуренції.

По-друге, на ринку монополії продукт не має близьких замінників, а поява на ринку нових продавців неможлива. З точки зору покупців, продукт не має прийнятих альтернативних варіантів споживання (наприклад, використання електропостачання). В цьому разі споживачі змушені придбати продукт чи послугу в монополіста чи обходитися без них.

По-третє, монополіст виступає на ринку як такий, "що диктує ціну", тобто він великою мірою контролює ціни. Є лише одна межа, що обмежує його ціну — платоспроможний попит споживача, тому монополіст завжди повинен вирішувати питання, яку вибрати ціну, щоб можна було випускати бажану кількість продукту. За допомогою своєї цінової політики монополіст на ринку не тільки орієнтуватиметься на максимізацію прибутку чи мінімізацію збитків, а й прагнутиме перешкодити бажаючим увійти до цієї галузі виробництва. Для цього фірма-монополіст стримуватиме зростання цін, щоб не притягувати конкурентів.

Нарешті, монополіст на ринку не має конкурентів, бо вступ до цієї галузі повністю заблокований різноманітними засобами конкурентної боротьби, в тому числі такими недобросовісними методами, як тиск на постачальника, кредитно-банківські установи (щоб не давали ресурсів, коштів), використання цінової дискримінації та ін.

Місце, роль та наслідки монополії на ринку великою мірою залежать від типу монополізму.

Монополізм, його суть, типи, форми та наслідки. Антимонопольна політика

У всесвітній економічній практиці існує кілька основних типів монополізму.

По-перше, монополізм, який виростає з конкуренції і базується на концентрації та централізації виробництва чи капіталу. Найвідомішими організаційними формами такої монополії є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати. Цей тип монополізму становить найбільшу загрозу ринковій економіці, він постійно перебуває у полі зору держави, виступає головним об'єктом демонополізації. Якщо процес концентрації держава не може повністю контролювати, то централізацію сучасна держава регулює ретельно, забороняючи незаконні форми об'єднання.

Другий тип монополізму пов'язаний з технологічною олігополією. Це означає, що сама технологія потребує великих підприємств, у межах яких тільки й може бути організовано ефективне виробництво. У цьому разі з'являється природна монополія, зміст якої визначається Законом України "Про природну монополію" (2000). Природна монополія — це стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є ефективнішим за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). Поява природно-технологічної монополії мало пов'язана з самозростанням капіталу, прагненням загарбати ринок, придушити конкурентів, максимізувати прибуток. Безглуздо уявити у таких галузях, як металургія, авіакосмічна галузь, залізничний транспорт, тисячі невеликих підприємств. Це суперечить логіці науково-технічного прогресу, виробництву конкурентоспроможної продукції. Це означає, що технологічні олігополії не можуть бути об'єктом демонополізації.

У ринковій економіці поширена монополія, яка обумовлена диференціацією продукту. Монополістичний ефект досягається не великим обсягом виробництва, не контролем за цінами, а своєрідністю, новизною продукту (наприклад, лялька Барбі, кубик Рубік), своєрідністю послуг, популярністю торговельної марки. Така монополія не пов'язана з концентрацією та централізацією виробництва і може бути здійснена не тільки великою, а й невеликою фірмою.

До четвертого типу монополізму можна віднести монополізм тих підприємств, які лідирують в окремих галузях науково-технічного прогресу (наприклад, виробництво лазерної техніки, біотехнологій). Це тимчасова монополія, тому вона зникає з поширенням та використанням наукової ідеї, проекту в інших фірмах. Така монополія стає об'єктом державного регулювання, спрямованого на більш вільне використання науково-технічної інформації в інших галузях економіки.

Важливою формою монополізму є природно-державна монополія. Її природна обумовленість пов'язана з потребою задовольняти деякі базові потреби як окремої людини, так і суспільства в цілому. Природно-державний монополізм поширюється на товари нееластичного попиту, тобто такі, які є незамінною частиною споживчого набору. Вона може виявитися у націоналізації цих видів виробництва, державному контролі за цінами, встановленні фіксованих ставок податків.

Своєрідною формою монополізму, що не пов'язана з ринком, є монополізм, який формується в умовах адміністративно-командної економіки. Причинами такої монополії є неекономічні фактори. Така монополія охоплює не тільки сферу виробництва, а й усю сферу розподілу та споживання. Це найнебезпечніша форма монополізму, яка негативно впливає на економіку та суспільство в цілому.

Дослідження різних типів монополізму дає можливість виявити основні напрями та засоби боротьби з ними, обмеження їх діяльності.

Світова практика боротьби з монополізмом почалася з перших кроків його виникнення (1889—1890), коли були прийняті перші антимонопольні закони. Антимонопольна політика та антимонопольне законодавство не має на меті заборону чи ліквідацію монопольних утворень. Головне усунути можливість зловживань своїм монопольним становищем на ринку, захистити конкуренцію як важливий механізм існування економіки.

Антимонопольна політика спрямована на те, щоб, по-перше, запобігти створенню монополій, а по-друге, перешкодити використанню монопольної влади. Кожна країна повинна опрацювати свої засоби антимонопольної політики залежно від особливостей економічного становища.

В Україні антимонопольне законодавство набуло правової завершеності із закріпленням у Конституції принципу забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Антимонопольна діяльність держави почалася