Ринковий механізм регулювання економічних відносин

План

1. Виробництво і прибуток.

2. Споживчий попит.

3. Організація виробництва. 

4. Розподіл доходів.

5. Орієнтуюча функція цін.

6. Конкуренція.

Основна мета розділу — показати, яким чином ринковий механізм здійснює координування складних соціально-економічних проблем. Далі ми з'ясуємо, як ринкова інфраструктура впливає на функціонування ринкової системи в цілому та розглянемо позитивні й негативні сторони ринку.

Фундаментальні проблеми економіки

Кожне суспільство, незалежно від його соціально-економічного ладу, чи то воно ґрунтується на суспільній чи приватній, чи державній формах власності, розв'язує такі основні та взаємозв'язані проблеми: Що? Як? Для кого? Тобто це означає:*

Які товари мають бути виготовлені та в якій кількості? Коли їх треба виробляти? Чи повинні ми випускати більше засобів виробництва, чи товарів народного споживання? Який набір товарів і послуг найповніше задовольняє матеріальні потреби суспільства? Чи виробляти більше продуктів харчування і менше одягу, чи навпаки?*

Як ці продукти треба виробляти? З яких ресурсів, за допомогою якої технології? Чи виробляти електроенергію з нафти і вугілля, чи за допомогою гідростанцій і ядерних реакторів? Як повинно бути організовано виробництво? Які фірми повинні здійснювати виробництво? Чи розширювати індивідуальне, чи масове виробництво? Чи орієнтуватись на державні фірми, чи на приватні корпорації? Якщо потрібні всі види, то в якій кількості кожен із них?*

Для кого вироблений продукт? Іншими словами, як національний продукт поділити між окремими індивідами і сім'ями? Чи повинні ми мати суспільство, в якому мало багатих і багато бідних? Чи таке, в якому частка продукту в усіх однакова? Перевага надається м'язам чи інтелектові? Чи повинен лінивий добре харчуватись?

Хоча ці три проблеми є основними для всіх економічних систем, але розв'язуються вони в них по-різному. В умовах, коли ціни на продукти і ресурси встановлюються конкуруючими покупцями і продавцями на відповідних ринках, підприємства керуються мотивом отримання прибутку і недопущення збитків. Тобто вони виготовляють лише ті товари, виробництво яких може принести прибуток, а ті товари, виробництво яких породжує збитки, виготовлятися не будуть. Отримання прибутку або його відсутність виражає відношення між загальною виручкою (доходом), яку фірма отримує від продажу свого продукту, і загальними витратами, пов'язаними з його виробництвом.

Виробництво і прибуток.

Якщо загальний дохід визначається множенням ціни продукту на кількість проданого продукту, то загальні витрати обчислюються множенням ціни кожного ресурсу на кількість використаного у виробництві, а потім додаванням затрат на кожний ресурс.

Для повнішого розуміння цієї проблеми доцільно розглянути поняття "економічні витрати" і "нормальний прибуток". Економічні витрати — це платежі, які необхідно здійснити, щоб придбати і зберегти у своєму розпорядженні потрібні кількості цих ресурсів. Витрати на кожну одиницю цих ресурсів, тобто ціна ресурсів, визначаються співвідношенням пропозиції і попиту на ресурсному ринку.

Слід зазначити, що підприємницький талант, як і матеріальні ресурси та праця, — це такий самий рідкісний ресурс І, отже, має свою ціну. Тому у витрати виробництва повинні входити не тільки заробітна плата, відсоток на капітал і рентні платежі на землю, але й платежі підприємцеві за виконання ним функцій організації виробництва будь-якого товару і поєднання всіх інших ресурсів у процесі цього виробництва. Плата за виконання цих функцій підприємцем називається нормальним прибутком.

Отже, продукт буде виготовлятися лише тоді, коли загальний дохід від його продажу буде достатнім, щоб можна було виплатити не тільки заробітну плату, відсоток і ренту, а й нормальний прибуток. Якщо ж загальний дохід від продажу продукту перевищує всі виробничі витрати, включаючи нормальний прибуток, то сума цього перевищення нагромаджується у підприємця, який виступає в ролі особи, що бере на себе весь ризик і виконує функцію головного організатора всієї діяльності фірми.

Вказана сума перевищення загального доходу над доходом, що покриває всі економічні витрати виробництва, називається чистим, або економічним прибутком. Він не включається до економічних витрат, оскільки підприємство не витрачає його на придбання і зберігання у своєму розпорядженні підприємницького таланту.

Споживчий попит.

Важливу роль у визначенні видів і кількості виготовлених товарів відіграє споживчий попит. Споживачі, що не підвладні урядовим обмеженням і володіють грошовим доходом від реалізації ресурсів, витрачають свої гроші на ті товари, які вони хочуть і в змозі купити. Ці витрати фактично являють собою "голосування грішми", за допомогою якого споживачі декларують свої потреби, пред'являючи попит на ринку продуктів.

Якщо набирається достатня кількість таких "голосів", підприємство буде виробляти продукт. Збільшення споживчого попиту, тобто зростання кількості "грошових голосів", поданих за продукт, означає економічний прибуток для галузі, яка виробляє цей продукт. Тобто такі прибутки виступають сигналом для розширення цієї галузі та збільшення виробництва її продукту.

Скорочення ж споживчого попиту, тобто зменшення числа таких "голосів", поданих за продукт, веде до збитків і з часом до скорочення галузі, що попала у тяжке становище. У міру виходу фірм із галузі виробництво продукту зменшується. Тобто "грошові голоси" споживачів відіграють вирішальну роль у розв'язанні питання про те, які продукти виготовлятимуть підприємства, що домагаються високих прибутків.

За ринкової економіки підприємства зовсім не "вільні" виготовляти те, що вони бажають. Рішення споживачів про попит, які обумовлюють прибутковість одних продуктів і збитковість інших, обмежують вільний вибір фірм при розв'язанні питання про те, що виробляти. Підприємства повинні узгоджувати свій вибір продукту для виробництва з вибором споживачів або понести збитки.

Сказане стосується і постачальників ресурсів, попит на які є похідним від попиту на товари і послуги, виробництву яких сприяють ресурси. Попит на робітників автомобільної промисловості існує завдяки тому, що є попит на автомобілі. Намагаючись максимізувати дохід від продажу людських і матеріальних ресурсів, постачальники змушені дотримуватися вимог ринкової системи і робити свій вибір, керуючись споживчим попитом.

Оскільки лише ті фірми, які виготовляють товари, що користуються попитом споживачів, одержують у результаті прибуток, саме ці фірми пред'являють попит на ресурси.

Отже, споживачі демонструють свої переваги у формі попиту, що пред'являється на ринку продуктів, а виробники і постачальники ресурсів відповідно реагують на цей попит, щоб забезпечити свої власні інтереси. Ринкова система передає бажання споживачів підприємствам і постачальникам ресурсів і вимагає від них належної відповіді. Тобто ринковий механізм здійснює регулювання між виробництвом засобів виробництва і виробництвом товарів споживання.

Організація виробництва.

Важливе місце в організації виробництва посідає проблема розподілу ресурсів між окремими галузями. Ринковий механізм скеровує ресурси в ті галузі, на продукцію яких споживачі пред'являють настільки високий попит, що її виробництво стає прибутковим. Рівночасно ринкова система позбавляє неприбуткові галузі рідкісних ресурсів. Коли б усі фірми мали в своєму розпорядженні час для вступу в ефективні галузі і для виходу із неефективних, обсяг продукції кожної галузі виявився б настільки великим, що знецінив би нормальний прибуток.

В умовах ринкової економіки виробництвом займаються лише ті фірми, які бажають і здатні застосовувати найефективнішу технологію виробництва. Остання залежить від альтернативних комбінацій ресурсів, або чинників виробництва, які забезпечують випуск бажаної продукції, а також від цін, за які можна придбати необхідні ресурси.

Найефективніша комбінація ресурсів залежить не тільки від фізичних чи інженерних характеристик продукції, що забезпечують наявні технології, але й від вартості необхідних ресурсів, яка вимірюється ринковими цінами на них. Отже, технологія, яка вимагає лише застосування декількох фізичних ресурсів для виробництва такого обсягу продукції, може виявитися економічно зовсім неефективною, якщо на потрібні ресурси зависока ринкова ціна.

Таким чином, економічна ефективність означає отримання обсягу продукції за найменших витрат рідкісних ресурсів; причому як продукція, так і застосовані ресурси вимірюються у вартісному вираженні. Іншими словами, йдеться про таку комбінацію ресурсів, яка забезпечує виробництво продукту певної вартості за найменших грошових витрат. Ця комбінація і є найефективнішою.

Розподіл доходів.

Особливу роль відіграє ринкова система у розв'язанні проблеми розподілу загального обсягу продукції.

У цій системі будь-який продукт розподіляється між споживачами на основі їхньої здатності і бажання заплатити за нього існуючу ринкову ціну. Якщо ціна одиниці певного продукту складає одну гривню, то покупці, які можуть і хочуть заплатити таку ціну, придбають одиницю цього продукту, а ті, хто не є спроможний і не бажає платити таку ціну, продукт не куплять. Тобто тут йдеться про врівноважу вальну функцію рівноважних цін.

Здатність споживача заплатити рівноважну ціну за певний продукт визначає розмір його грошового доходу. Останній, у свою чергу, залежить від кількості різноманітних матеріальних і людських ресурсів, що постачаються отримувачами доходу на ринок, і від цін, за які ці ресурси можуть бути продані на відповідному ринку. Таким чином, ціни на ресурси відіграють ключову роль у формуванні розміру доходу, який кожне домогосподарство може запропонувати в обмін на частину суспільного продукту.

Важливо відзначити, що ринковій системі як механізмові розподілу суспільного продукту не притаманні будь-які етичні принципи. Ті домогосподарства, яким вдалося протягом кількох поколінь нагромадити більшу кількість матеріальних ресурсів у результаті тяжкої праці й ощадливості, а також завдяки