Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





заробітної плати лише опосередковано. Воно здійснюється через вдосконалення тарифної системи, запровадження методів наукової організації праці; механізми інвестування, ціноутворення та оподаткування підприємств; антимонопольні й антиінфляційні заходи; розвиток соціального партнерства у сфері оплати праці, політику соціального захисту населення тощо.

Важливим елементом державного регулювання оплати праці є застосування інституту мінімальної заробітної плати. У розвинутих країнах мінімальна заробітна плата виконує функцію захисту прожиткового мінімуму і встановлюється одним з таких методів: 1) у процентах від середньої заробітної плати (нормативний метод); 2) залежно від одержаного доходу на усередненого члена сім'ї (середньостатистичний метод). В обох випадках мінімальна заробітна плата пов'язується із загальним станом економіки, умовами виробництва, що визначають доходи зайнятого населення від праці. Функціональну роль мінімальної заробітної плати в Україні визначено в Законі України "Про оплату праці". В ньому встановлено, що

мінімальна зарплата — це законодавчо встановлений розмір з зарплати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна зарплата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання (ст. 3);

мінімальна зарплата встановлюється в розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості у розрахунку на працездатну особу (ч. 5 ст. 9);

розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України з урахуванням пропозицій, вироблених суб'єктами колективних переговорів для укладення генеральної угоди (ч Л ст. 10);

розмір мінімальної зарплати переглядається залежно віл зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за згодою сторін колективних переговорів (ч. 2 ст. 10);

мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (ст. 11).

Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".

Реформа оплати праці в Україні та особливості її проведення

З концептуальної точки зору розрізняють реформи оплати праці стабілізаційного і стимулюючого типів.

Реформа оплати праці стабілізаційного типу є комплексом заходів, що проводяться на державному рівні з метою підтримання оптимального співвідношення між величиною заробітної плати, рівнем і темпами інфляції, посилення ринкового змісту оплати праці, створення макроекономічних передумов для подальшого розвитку виробництва. Основний захід такої реформи — обмеження зростання заробітної плати на рівні, нижчому від очікуваного темпу інфляції.

Реформа оплати праці стимулюючого типу передбачає досягнення відповідності величини заробітної плати кінцевим результатам праці кожного окремого працівника, встановлення її залежно від обсягів продажу товарів (послуг, робіт), що стимулює працівників до якнайповнішої реалізації своїх трудових здібностей та високопродуктивної праці.

Процес реформування оплати праці в Україні розпочався в 1991 році ухваленням Закону України "Про підприємства в Україні": підприємства набули права самостійно встановлювати форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників, визначати фонд оплати праці без обмеження його зростання з боку державних органів. Декрет Кабінету Міністрів "Про оплату праці", ухвалений у 1992 році, заклав правову базу підготовленого й ухваленого в 1995 р. Закону України "Про оплату праці". З 1993 р. діє Закон України "Про колективні договори і угоди".

На основі цих законодавчих актів про перехід від централізованої організації заробітної плати до колективно-договірних принципів її регулювання було визначено механізми встановлення розмірів мінімальної заробітної плати, державного і колективно-договірного регулювання оплати праці, вирішено інші питання.

Однак за умов кризового стану економіки та інфляційних процесів реформування оплати праці мало свої особливості. Починаючи з 1994 року в Україні проводилася стабілізаційна реформа заробітної плати, яка обмежувала її зростання на рівні 80% очікуваного темпу інфляції. Але на практиці виявилося, що номінальна заробітна плата, наприклад, за 1996—1999 роки збільшилася на 40%, тоді як рівень інфляції за цей період становив 89%. Більше того, в 90-х роках практикувалося штучне обмеження зростання заробітної плати, що призвело до безпрецедентного зниження реальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці. Якщо за період з 1990 по 1999 рік обсяг ВВП порівняно з цінами 1990 року знизився у 2,5 рази, продуктивність праці — в 1,44 рази, то реальна зарплата — аж у 3,8 рази. Питома вага фонду оплати праці у ВВП за той самий період знизилася у номінальному виразі — з43,3 до 24,3%, а в реальному — з 43,3 до 16,2%. Низька заробітна плата стала неспроможною виконувати свої функції, перетворилася на гальмо економічного розвитку.

Певні позитивні зрушення сталися лише в 2000 році, коли практично призупинилося падіння реальної заробітної плати. У цей час почали формуватися концептуальні основи реформи оплати праці випереджаючого типу. Так, в Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року, схвалених Указом Президента України від 24 травня 2000 року № 717/2000, було зафіксовано завдання забезпечити випереджаюче зростання доходів населення.

Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1375/2000 було схвалено Концепцію подальшого реформування оплати пращ в Україні. Однією з її засад є забезпечення випереджаючого зростання номінальної заробітної плати порівняно з підвищенням споживчих цін. Для цього пропонується істотно збільшити рівень номінальної заробітної плати, запровадити ефективні механізми індексації заробітної плати, стримувати зростання цін на споживчі товари і послуги.

До інших концептуальних основ реформи належать:—

встановлення економічно та соціально обгрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму;—

забезпечення оптимальної міжпрофесійної, міжкваліфікаційної, міжпосадової, міжгалузевої диференціації заробітної плати усіх категорій працюючих;—

збільшення до 2004 року частки оплати праці у ВВП до рівня, не нижчого 50—55%;—

вдосконалення механізму оподаткування заробітної плати;—

перерозподіл платежів і зборів до фондів соціального страхування між працівниками та роботодавцями в оптимальних співвідношеннях, які дадуть змогу збільшити розміри номінальної заробітної плати та ін.

Широкі заходи передбачено також з удосконалення державного і колективно-договірного регулювання оплати праці, посилення захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати, поліпшення правового і нормативно-методичного забезпечення реформи оплати праці.

Проте підвищення рівня заробітної плати не може бути масовим. Його, враховуючи світовий досвід, слід очікувати насамперед: у відповідь на збільшення попиту на працівників окремих професій, як засіб стимулювати пропозицію їх праці; в окремих фірмах у межах так званої ефективної зарплати, коли збільшення витрат роботодавця на оплату праці компенсується зростанням обсягу виробництва; в окремих конкурентоспроможних галузях та економічно розвинутих регіонах країни — порівняно з іншими; у приватному секторі економіки — порівняно з державним.

Список використаної літератури

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Закон України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" // Закони України. - К.: АТ "Книга", 1996. - Т. 1.

3. Закон України від 26 лютого 1991 р. "Про підприємництво" // Там само.

4. Закон України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" / / Там само.

5. Закон України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" // Там само.

6. Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" // Там само.

7. Закон України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу" / / Там само.

8. Закон України від 25 червня 1991 р. "Про систему оподаткування" // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 16. — Ст. 119.

9. Закон України від 20 грудня 1991 р. "Про податок на додану вартість" // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 21. — Ст. 156.


Сторінки: 1 2 3