Не лічу слів (за творчістю Олени Теліги)

Одна з найдавніших слов'янських богинь — Берегиня.

Це на неї молилися наші пращури, благаючи вберегти від небезпеки їхнє родинне вогнище, їхній рід. До неї зверталися у найтяжчі години життєвих негараздів, бо вона здавна оберігала наш народ, його традиції, культуру.

Минали віки, змінювалися боги, але пам'ять про Велику Богиню Берегиню непідвладна часові. Вона невмируща, як невмируща та божественна енергія, що її несе кожна жінка. У когось вона сильніша, у когось слабша, у когось ледь жевріє, бо її пригасила буденність, але коли ми усвідомлюємо своє призначення на Землі, то невмируща іскра стає світлом, яке наповнює життя жінки глибоким змістом. Тоді й народжується справжня Берегиня своєї держави, як Велика княгиня Ольга, Анастасія Заславська, Соломія Крушельницька...

Ми повинні пам'ятати і наслідувати приклад великої любові до своєї землі, свого народу славних жінок минулого й сьогодення — справжніх Берегинь своєї держави, свого народу.

До славетних жінок України належить ім'я української доньки, поетеси Олени Теліги, творчість якої довгий час не вивчалася, замовчувалася. За радянської доби ім'я поетеси, що поклала своє життя на алтар свободи рідного народу, було заборонено нагадувати її ж народові, її ім'я викреслювалося з пам'яті її народу тільки тому, що вона належала до ОУН, була переконаною націоналісткою. Її ім'я викреслювалося аж до утворення незалежної України.

1917 рік... Надії... прапори... мітинги... Але замість сподіваної волі прийшли полки Муравйова, які на кінчиках своїх окривавлених багнетів принесли нову владу, що зруйнувала не тільки мрії, а й людські душі.

Пригадаймо такі твори, як «Вершники» Ю. Яновського, «Марію» У. Самчука, новели «Мати» і «Я» («Романтика») М. Хвильового.

Саме неприйняття нової, кривавої дійсності, а також реальна загроза розправи за переконання зумовили велику хвилю еміграції української інтелігенції. За кордоном опинилися В. Винниченко, М. Вороний, О. Олесь, емігрували також батько та старший брат Теліги, згодом і вся сім'я Олени Теліги.

Олена Теліга, пройшовши шлях напруженого пошуку своєї України, зрештою усвідомлює, що Україна — не тільки земля, а й нація. А нація — це не лише сучасне покоління. Нація — це мертві, живі й ненароджені, об'єднані кров'ю, минулим та боротьбою за майбутнє й сучасне. Україна — це її історія, мистецтво, духовність... наша воля й уміння формувати й розвивати їх у майбутньому. Україна — це вогненний міст, за який боремося. Це велика животворча ідея, велике змагання за краще, нове, величне майбутнє.

Створена Є. Коновальцем у 1929 році Організація Українських Націоналістів була єдиним угрупуванням, яке проповідувало побудову Української держави власними зусиллями. Олена Теліга — активна учасниця ОУН, бачачи, що зіткнення між Німеччиною і СРСР неминуче, розгорнула в Україні разом з іншими учасниками організації широку державницько-культурну діяльність, пробуджуючи в народі національну свідомість, прагнення ідеї українського націоналізму, згуртування нації для побудови Української держави.

Захоплює нас безстрашність людей, які почали діяти по всій Україні (похідні групи), демонструючи і нацизмові, і більшовизмові силу і міцність українського духу, закликаючи людей стати вільними, відчути свою приналежність до народу, який бореться проти неволі, і ні слова про «визволителів». Цього німці стерпіти не могли, а жорстоко розправилися з національно свідомою інтелігенцією: у лютому 1942 року були розстріляні фашистами кращі сини й дочки України, серед них — неординарна постать славної українки — Олени Теліги.

Дві поетичні збірки Теліги «Душа на сторожі» (1946) та «Прапори духа» (1947) з'явилися вже посмертно, хоча рукопис був підготовлений ще в 1939 році. Однак поезії поетеси були широко знані ще за її життя.

Поезія О. Теліги — протест проти байдужості, сірості, прагнення повноти життя («Усе — лише не це! Не ці спокійні дні»), а ще — боротьба і героїзм («Засудженим», «Сучасникам»), любов до рідної землі, до свого народу («Поворот», «Лист»), трагедія еміграції («Поворот», «П'ятий поверх»), роль жінки в житті і суспільстві: («Мужчинам», «Вечірня пісня», «Відповідь»).

Поезія О. Теліги — це поезія мужності, боротьби за Україну, протест проти всякого міщанства і самозадоволення.

Не раз кажу: змагайся і шукай!

Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!

(«Напередодні»)

Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.

В сліпуче сяйво не лякайсь дивитися.

(«Усе — лише не це! Не ці спокійні дні»)

На мій погляд, найхарактернішими ознаками поезії Теліги є ніжність і вишуканість.

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

(«Сучасникам»)

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,

І у руці перо не зміниться на спис.

Бо ми лише жінки. У нас душа — криниця... .

(«Мужчинам»)

Хоч поезії Олени Теліги притаманне дивне рідкісне поєднання ніжності, жіночості, але водночас це і мужність, пристрасність, громадянськість.

Минув час. Однак пам'ять про Олену Телігу залишається живою, бо перемогла її віра у свій народ і не пропала жертовна праця її на ниві культури українського народу. Життя поетеси було високе, правдиве, як і її поезія, тому воно варте найбільшої уваги, наслідування.