Новаторство Івана Франка в повісті «Борислав сміється»

Іван Франко глибоко вивчав життя робітничого класу, знав про всі негаразди, проблеми та переживання вчорашніх селян. Він спілкувався з робітниками, бачив умови їхнього життя і праці, намагався хоч чимось допомогти.

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років XIX ст. Франко друкує численні статті та нариси, у яких порушує найболючіші питання життя трудящих. Усе це зумовило появу творів «бориславського циклу». Над цим циклом письменник працював у дуже несприятливих умовах, він віддав роботі над ним багато сил і снаги. Франко зобразив процес пролетаризації села («Вівчар»), жахливі умови праці і побуту робітників («На роботі»), систему визиску, що часто призводила до трагедії («Ріпник»). Чільне місце у цьому циклі по праву належить повісті «Борислав сміється», в якій автор зобразив боротьбу робітників проти капіталістичної експлуатації. Отже, Франко перший в українській літературі розробляє тему праці робітничого класу в умовах хижацького визиску. Уперше в нашій літературі з'являється новий герой — промисловий робітник, який поступово стає борцем за своє визволення, силою, спроможною змінити життя.

У листі до Ольги Рошкевич Франко написав, що хоче в повісті «Борислав сміється» «...представить у розвитку те, що тепер існує в зароді. ...представити реально небувале серед бувалого і в окрасці бувалого». Зрозуміло, що «реально небувале» — це організований робітничий рух. Тематика повісті дуже широка — це зображення життя робітників, наростання боротьби між працею і капіталом, організація першого робітничого страйку, змалювання життя капіталістів і конкуренції між ними. Крізь усю повість проходить думка, що тільки боротьба робітничого класу — це єдиний можливий шлях до поліпшення становища. Як говорить герой твору Бенедьо Синиця: «Мені здається, що тільки ми самі можем собі помогти, а більше ніхто нас не порятує». Франко зображує, як зростає свідомість, робітнича солідарність тих, хто гуртувався навколо Бенедя, який пропонував вести організовану боротьбу. Кульмінацією повісті є страйк, але робітники не зуміли закріпити перемогу і зазнали поразки. Після чого Андрусь і Сень Басараби підняли людей для стихійної помсти.

Одна з визначних художніх особливостей повісті — це докладне зображення світу багатих капіталістів. До Франка українська проза схематично і якось однобоко зображувала визискувачів-експлуататорів. Франко ж зображує їх всебічно, показує сімейне життя і проблеми Германа Гольдкремера і Леона Гаммершляга. Мільйони не принесли їм щастя, а витравили, випалили все людське з їхніх душ, призвели до розколу в родинах.

Повість друкувалася в журналі «Світ» протягом 1881—1882 років, але через закриття журналу так і залишилася незавершеною. Франко більше ніколи не повертався до неї. Цілком можливо, що письменник змінив свої погляди на перспективи розвитку робітничого руху в умовах Галичини. Може, твір писався з пропагандистськими намірами. А може, для Франка повість «Борислав сміється» була лише одним з його літературних експериментів. Причин і пояснень тут може бути багато, але головне інше: твори Івана Франка на робітничу тему, а серед них і «Борислав сміється», були першими зразками для багатьох письменників світу, які працювали в цьому напрямі.