Образ Володьки Лободи

(за романом Олеся Гончара «Собор»)

Той будує, той руйнує...

Т. Г. Шевченко «Сон»

«Чи світ іде до того... що на арену виступають тільки двоє: Руйнач і Будівник...» — говорить професор Яворницький у романі О. Гончара «Собор».

Будівники зводять величні споруди, вирощують сади і хліб, творять красу, захищають добро бережуть собори людських душ. Руйначі нищать природу, паплюжать красу, прагнуть перетворити людські душі на купу цегли, або зовсім її знищити. Будівельників значно більше, тому світ живе і розквітає. А «зайнятий руйнуванням неминуче деградує».

Яскравим представником Руйначів виступає в романі О. Гончара «Собор» «висуванець», «батькопродавець» і духовний пігмей Володька Лобода.

Володимир — син старого сталевара, чесної і мудрої людини. Але він потрапляє в абсолютну залежність від «наркотику владолюбства, героїну кар'єризму», стає своєрідним Геростратом нашого часу.

Кажуть, що все ліпше пізнається у порівнянні. Роман «Собор» «населений» прекрасними людьми, і саме в порівнянні з ними ми так виразно бачимо жалюгідність цього зачіплянського «генія», який чого тільки не вигадував (і «кімнати щастя», і вікторини, і карнавали, і навіть кольоретки для цукрових коробок) аби висунутися, догоди-ти начальству! Ця людина, не маючи власного світогляду, постійно прагне вловити настрій вищих інстанцій: «...кортіло «генієві» наперед вгадати, як той поведеться в питанні про собор, щоб і собі відповідно відкорегувати паруси».

Контраст між Будівниками і Руйначем Володькою Лободою відчу-вається в усьому.

Для перших кохання — основа життя, продовження роду людського. Для Володьки його ніби не існує — у дівчині він бачить красиву річ, яку ще треба «шліфувати» під свій смак.

Будівники близькі до природи, Лобода-старший закликає кожного посадити дерево, у той час як Лобода-молодший збирається чи то за-топити, чи то висушити плавні, байдуже, що саме, аби привернути до себе увагу начальства.

Будівники не втрачають історичної пам'яті, вони знають своїх предків і шанують їх. Яворницький ризикував життям, щоб врятувати козацький музей, уся Зачіплянка обурювалася через зникнення таблички-«паспорта» з історичної пам'ятки — собору. А Володька Лобода? У нього руки сверблять перетворити цю прекрасну споруду на купу цегли, бо на його думку собор — «мотлох віків». Існування ж собору ніби підкреслює ницість і дріб'язковість його власної душі.

Важливу роль відіграє в житті людини прекрасне. А хіба це здатен зрозуміти такий-от «висуванець»?

Світ творять трударі. Старі сталевари в будинку інвалідів не можуть сидіти склавши руки, і працюють у своєму підсобному господарстві. Як до творчості ставиться до власної ливарської праці Іван Баглай. Микола Баглай та Олекса-механік прагнуть створити димоуловлювачі, щоб люди дихали чистим повітрям. Єлька пестить колоски, вирощені її подругами...

А що робить Володька? Лише метушиться, сьорбає юшку з бра-коньєрами та робить капості порядним людям.

То який же ж слід залишиться після нього на землі? Хіба що з тих, що їх хочеться витерти з чистої підлоги брудною ганчіркою.

Людину людиною роблять доброта і чуйність. Старий Лобода від-чуває тяжкий настрій незнайомої дівчини і прагне їй допомогти, у той час, як його горе-син брутально ображає старого вчителя. Ставлення Володьки до рідного батька теж яскраво характеризує його як Руйнача. Спочатку він бере старого Лободу до себе, але — чому? «Біля мене будете, тату, а то скажуть, наче у вас і сина нема! А ви ж заслужений металург, з вашою славою і мені легше...» — пояснює він. Та навіть така «добра справа» виявилась для нього надто складною — невдовзі з вражаючою легкістю Володька відправляє батька до будинку ветеранів і навіть майже не навідується до нього.

«Казали колись,... що в людини на плечі, і на лівім, і на правім, сидить невидимий... товариш Дух, так його назвемо. Один підказує: роби добро, а другий у друге вухо нашіптує, підбиває на зло...» — говорить у романі Гончара старий Нечуйвітер. Питання в тому — кого саме слухатиметься людина...

Добро і зло споконвіку в двобої. Від самого створення світу виникли протилежності: Бог і диявол, Авель і Каїн, любов і ненависть, воля і рабство, добробут і злидні, творчість і руйнування... Але ми бачимо в романі, що Будівників усе ж таки більше.

Тож давайте прислухатись саме до доброго «товариша Духа». Не варто наслідувати прикладу Володьки-«висуванця». Тоді нам вдасться зберегти найпотрібніше — собори нашої душі.