Під диктовку серця

(за романом У. Самчука «Марія»)

Улас Самчук — один з найвизначніших письменників сучасності. Його називають українським Гомером XX ст. Усе життя цього маловідомого, але дуже цікавого письменника сповнене пригод та подорожей по Україні, Польщі, Німеччині, Чехословаччині. Багатий життєвий досвід Уласа Самчука знайшов відображення на сторінках прозових творів. Свій прихід у літературу майстер слова пояснював так: «Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов'язок перед народом. Бог вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного».

Так визначено українському народові на довгому історичному шляху, що про жахливі роки голодомору 1933 року довелося дізнатися тільки наприкінці двадцятого століття.

Роман Уласа Самчука «Марія» — розповідь про примусову колективізацію. У ньому вражаюче оголено змальовано тогочасне життя селянства.

Головною героїнею твору є Марія, біографію якої автор розповідає на фоні історичних подій, а саме: небаченого злочину сталінізму проти українського народу. Марія - образ, що є уособленням материнства, основи життя на землі.

Перед читачем постає життя героїні від сирітського дитинства через наймитування, невдале одруження з Гнатом. Марія зображена в еволюційному плані. Вона знаходить у собі сили, щоб розірвати зв'язки з нелюбом, почати життя з коханою людиною. Важко складався шлях до щастя молодих людей. Корній був бідняком, але спільними зусиллями вдалося поставити хату, зміцнити господарство. Зростала родина. Ніхто не чекав біди, не відчував, що недовгим буде щасливе заможне життя. Але сталася трагедія. Що може бути страшнішим для матері, ніж горе дітей? Марія пережила вигнання з хати власним сином Максимом, дізналася про самогубство доньки, про те, що молодшого сина Лавріна було репресовано. Померла від голоду маленька онука, чоловік, доведений до відчаю, вбиває власного сина. Яке ще більше страждання могло витримати серце матері? Хто і що є причиною такого знущання над людиною? Автор намагається підвести читача до висновку через зображення суті людського буття та стосунків. Одне слово «колективізація» наводило жах на селян. Чи може бути життя кращим, якщо комунізм крокує кривавими стежками до «світлого майбутнього»?

Розпався рід. Самотня Марія не могла підвестися з ліжка, померла від страху та відчаю, вдивляючись у темряву вічної ночі. Її смерть сприймається як щось протиприродне, насильницьке, як наслідок голодомору й колективізації, а тому є попередженням можливого знищення України, символічним втіленням якого є образ Марії.

Улас Самчук своїм твором прагне викликати протест проти такої долі українського народу, кинутого в безодню сталінської катівні, на голодну смерть на благословенній родючій землі. Автор прагнув залишити нащадкам художнє свідчення трагедії нації, щоб цей жах не був забутий ніколи. Жертви голодомору дивляться на читачів крізь рядки роману, примушуючи назавжди закарбувати в пам'яті кривди мільйонів Марій. Бо писалися рядки твору не під диктовку соціалізму, а під диктовку серця та істини.