Пісенність — визначальна риса українського народу

Скільки пісень створив український народ! Вони органічно вплітаються у повсякденне життя, стають невід'ємною частиною обрядів, які останнім часом повертаються в царину буття.

Заглядає в шибку казка

Сивими очима.

Материнська добра ласка

В неї за плечима,—

пригадуються слова колискової В. Симоненка. Лагідний материн голос переливає в маленьку людину почуття любові до землі, де народився, до людей, торкаючись найпотаємніших струн душі.

Линуть над Україною пісні: «Цвіте терен...», «Вітер віє, сонце гріє», «Пливе човен, води повен», «Ой на горі огонь горить». Вони чарують своєю задушевністю, ліричністю, поетичністю народного генія. У пісні «Із-за гори кам'яної» струменить туга за молодими літами, що минули:

Запрягайте коні в шори,

Коні воронії,

Та й поїдеш доганяти

Літа молодії.

Пісня лунає над широкими просторами, переливається всіма барвами, оновлюється змістовно. Вона, наче жива істота, сумує й радіє, захоплюється й розчаровується, кохає й переживає щем розлуки, сміється й ридає.

Мене приваблюють народні пісні, зокрема, історичні, бо виклика-ють почуття гордості й поваги до таких відомих національних героїв, як Самійло Кішка, Богдан Хмельницький, Микола Кривоніс, Іван Гонта та інших. Закриваю очі, в уяві постає сивий мудрий кобзар, який розповідає про безсмертні подвиги пращурів. Мужність, нескореність, справедливість, безстрашність, патріотизм — ось провідні риси характеру народних героїв.

Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче!

За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче, —

лунають під звуки бандури слова, в яких висловлена народна любов до славного лицаря.

Неповною була б моя розповідь, якщо не згадаю пісні про кохання. Бо саме в них розкрилася чиста й красива, ніжна й чарівна душа нашого народу. Чиє серце не полонить пісня «Ой у полі вітер віє»:

Ой у полі вітер віє,

А жито половіє,

А козак дівчину

Та й вірненько любить...

Просто й задушевно, поетично й лірично. У піснях часто звучать мотиви жалю й туги, але завжди спалахують зблиски надії, світлої мрії. З розвитком літератури закладалися основи української камерно- вокальної музики. Композитори М. Лисенко, К. Стеценко, Я. Степовий, С. Людкевич були першими інтерпретаторами поезій Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки. їхня творчість підносилася до філософського осмислення життя, наприклад, рядки з твору І. Франка:

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Останнім часом повернулася в Україну творча спадщина письменників-емігрантів, що стала незглибимою криницею, з якої композитори черпають теми й образи для своїх творів. Наприклад, задушевністю, сумом й водночас надією просякнутий ліричний цикл Я. Степового «Пісні настрою» на слова О. Олеся.

Сучасні композитори звернули погляди на бездонний доробок поетів-шістдесятників. У ньому звучить мотив необхідності оновлення життя, пристрасний заклик любити свій рідний край, берегти народні традиції, що стали часткою нашої ментальності. У поезії В. Симоненка «Пісня» є рядки, які віддзеркалюють глибоку вдячність рідній землі за ті скарби, що стали часткою духовності нашого народу:

Краще в пісню свою тугу вилий,

стара ненько.

Щоби слава наша в пісні ожила з віками...

Тож плекаймо цю витонченість, нев'янучу красу, ці незлічені перлини, що звуться українською піснею!