Плекає педагог майбутність долі

(І. Драч)

Коли людина з рук твоїх, Людино,

Іде у світ, — на краплю світ людніє.

І. Драч

На вулиці Сумській у Харкові є пам'ятник видатному педагогу Антону Семеновичу Макаренку. Пам'ятник людині, яка віддала частину свого серця дітям, які через історичні перипетії залишилися без батьків, житла, всього того, що робить дитинство щасливим, безхмарним. Безпритульні. Одне тільки це слово викликає хвилю обурення від так часто існуючої несправедливості, порушення гармонії в світі. Революційні заграви, згарища громадянської війни, розруха нівечили долі підлітків. І як важливо було взяти в той час на себе відповідальність за майбутній життєвий шлях дітей, створити умови для їхнього розвитку, плекати в зачерствілих душах зерна добра і любові.

А. С. Макаренко — справжній педагог, організатор виробництва фотоапаратів, письменник. Про все, що пережив із своїми вихованцями, про труднощі перетворення маленького збайдужілого й цинічного підлітка в Людину, педагог описав у прекрасних творах: «Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Книга для батьків». З надзвичайною цікавістю читаєш і дивуєшся: скільки треба було мати в душі того тепла, любові, добра, щоб частинки їх передалися вихованцям! Звідки черпав педагог терпіння, що виявляв виключну інтелігентність, тактовність у спілкуванні з вихованцями колонії.

Привертає увагу одне з невеликих оповідань Антона Семеновича під назвою «Лікар». На кількох сторінках твору розповідається про Василя, хлопця, який тікав з колонії, вкравши цінний інструмент. Підлітки й педагоги думали, що хлопець уже ніколи не повернеться. Але він повернувся! І однією з причин була перша розмова з Антоном Семеновичем, який побачив у хлопцеві майбутнього лікаря. Нелегко склалося життя Василя. Але завдяки розумному підходу Макаренка до дитини, самостійній наполегливій праці хлопець вступив до медичного інституту. Важко давалося навчання, і знову в критичну хвилину педагог був поруч, розумним словом довів необхідність продовжувати навчання. Згодом Василь поїхав за призначенням, працював лікарем. Довго не наважувався написати листа другому батькові. Але написав-таки. Подякував за мудре слово наставника, повідомив про успіхи в хірургії. Видатним педагогом була повернена суспільству Людина. У цьому і є, на мій. погляд, благородство професії Вчителя.

Якщо А. Макаренко у своїх педагогічних творах доводив доцільність виховання через колектив, то чудовий український педагог В. Сухомлинський відстоював ідеї педагогічного впливу на розвиток особистості учня. У творах «Серце віддаю дітям», «Школа радості» педагог розповідав про вплив природи на виховання в учнів доброти, бачення прекрасного, любові до рідного краю. Діти вірили своєму вчителю, були його справжніми друзями.

І. Драч, відомий український письменник та громадський діяч, написав драматичну поему «Дума про Вчителя» й присвятив її великому педагогові В. Сухомлинському, чия спадщина стала дороговказом у вихованні підростаючого покоління в Україні та далеко за її межами. У поемі порушені важливі проблеми педагогічної діяльності. В. Сухомлинський бажав, щоб молодь стала сильною, розумною, винахідливою, активною в громадському житті. Педагог гаряче відстоював думку про те, що «все на світі з дитини», що в процесі виховання має переважати доброта: «Адже без доброти — справжньої теплоти серця, яку одна людина віддає іншій, неможлива душевна краса». Читаючи твір, зрозумів, як іноді важко ламати устоєні стереотипи. Адже за свою ідею В. Сухомлинський був шельмований у пресі. І серце педагога не витримало. Його смерть стала трагедією для рідних, поштовхом для учнів, які обрали професію педагога, докором тим, хто не сприймав його поглядів. В епізоді твору Макаренко, герой твору, підкреслює:

Тож знов доводь і не соромсь повторів,

Лаштуй у лави свіжі аргументи,

Доскіпуйся в старому по-новому,

Щоб істина та істинна була.

Тільки вчитель з добрим серцем може відкрити перед молоддю шлях до щасливого майбуття. Це призначення, покликання й обов'язок справжнього педагога.