Постать нового лідера мас

(за оповіданням Володимира Винниченка «Солдатики!»)

Початок XX століття увійшов в історію України як «смутний час», коли починалися селянські бунти, підпали й погроми панських маєт-ків, нових форм набирало політичне життя. Об'єктивним і уважним літописцем цього часу став Володимир Винниченко — активний політичний діяч і видатний письменник. Зі сторінок його ранньої прози питала ціла панорама українського «низового» життя: сільський тік, панські будинки, солдатські казарми, гурти заробітчан, студентські товариства. Читаючи ці твори, ми пересвідчуємося, що в центрі уваги письменника — натовп, людські маси як цілісний організм із прита-манними йому законами. І тут же Винниченко ставить наступну про-блему: показати взаємини вождя і цього натовпу, роль і місце кожного в суспільстві.

В оповіданні «Солдатики!» (1903) письменник-політик показав, як з простого й непримітного селянина народжується ватажок, розкриває психологію його лідерства. Як же сталося, що Явтух, «якого мало на-віть і примічали в селі», став у відповідальну для односельців хвилину ватажком? Винниченко поволі, поступово змальовує перед нами шлях цього перетворення. І так же поступово, але впевнено ми переконуємо-ся, що перетворення таке зумовлене самим часом.

Ситуація, яка сталася у селі після появи прокламацій, порушила його звичайне життя: воно захвилювалося, покотилися чутки: «скрізь встають мужики на панів і одбирають собі їхню землю». А для селян земля — це можливість зажити по-людськи, у них зароджується слабка надія змінити на краще своє існування. Том-то вони, поки ще неор-ганізовані, потребують ватажка. На селі є староста, та він — із минулого, «старого» життя, яке вони хочуть змінити. З'являється неформаль-ний лідер, і люди швидко це відчули.

У Винниченка, на мій погляд, непросте завдання: переконати нас, читачів, що саме Явтух заслуговує на місце лідера селянського гур-ту. Для цього письменник, змальовуючи його портрет, наголошує на одних і тих самих деталях: у Явтуха твердий погляд, ясні очі, тихий, спокійний голос. Явтух весь час серед людей, його твердо-спокійний голос діє на них заспокійливо. Так, за розгубленою людиною не підуть. Люди потягнуться за тим, хто спроможний з найменшими втратами вивести їх з важкої ситуації. Крім того, Явтух передав людям віру у правоту своїх дій, переконав, що вони праведні. Це, мені здається дуже важливо, коли, глибоко збагнувши ситуацію, ватажок залучає до своєї віри однодумців, що будуть підтримувати його.

Дуже показовим є заклик Явтуха на сільському сході, що відбувся з його ж ініціативи, «убити неправду». Він нагадує односельцям про християнську свідомість, говорить те, що вони хочуть чути: одібрати панське добро — то Божа справа. Так виступ на сході остаточно утвер-джує за ним роль ватажка.

У своєму завданні змалювати нового лідера мас Винниченко йде далі, подаючи словесний і моральний поєдинок двох лідерів: нефор-мального (Явтуха) і формального (офіцера). Моральна перемога — на боці Явтуха, який знову використовує свій аргумент: «гріх». Стріляти У невинних — це гріх! І ми бачимо, що вже й солдати йдуть за цим новим, неформальним, лідером, моральна сила якого — в правоті. Розлючений офіцер зарубує Явтуха шаблею (за що тут же розплачується власним життям!). Таким фіналом Винниченко підкреслює: хто веде за собою інших, перестає належати собі. У цьому — особливість взаємин лідера і маси.

...Мені здається, що лідерам сучасності, які прагнуть влади, не за-вадило б перечитати Винниченкове оповідання «Солдатики!»