Потік свідомості та аналіз психології у творчості Джеймса Джойса

Ірландський письменник-модерніст Джеймс Джойс — один із найскладніших авторів європейської літератури. Всмоктавши колосальний досвід Європи, він у своїх творах поєднує величезне інформаційне навантаження із зовні хаотичним станом людської душі. Він пише з помилками і майже не вживаючи пунктуацію. Сюжет у традиційному розумінні у нього відсутній. Стиль Джойса дістав назву «потоку свідомості». Це прийом, при якому відтворюється весь обсяг одночасного, паралельного осмислення багатьох думок: від побутових, фізичних відчуттів і потреб до глибоких філософських роздумів без жодних виправлень чи цензури. Джойс прагне дати людині право на всі прояви її єства. У бутті собою він бачить шлях до свободи.

Вершинне досягнення Джойса — роман «Улісе». Під час своєї публікації він викликав масу скандалів і судових процесів, певною мірою виправданих, будучи спрямованим на заперечення суспільних норм.

Роман побудований на поєднанні двох світів, двох стовпів Європи — грецької міфології (Улісс — легендарний мандрівник Одіссей давньогрецького поета Гомера) та християнської Біблії. Ця ідея втілена і в імені головного персонажа Стівена Дедала. Стівен чи Степан — диякон, мученик першоапостольської Церкви (Новий Заповіт, книга апостолів, 6—8 розділи). Дедалі — славетний грецький майстер, котрий допоміг Ікару зробити крила, щоб утекти з полону на острові Кріт у Середземному морі. Таким чином, Стівен символізує людину нового типу — людину XX століття. Планувавши стати священиком, він втрачає віру (смерть Степана) та хоче втекти від буденного життя, знайти спокій (втеча Ікара з полону). Ця образна «втеча» і є тією одіссеєю, пошуком самого себе.

Будучи художником, Стівен — високоосвічена і витончена особистість. Тому безкінечно складний і його внутрішній світ: кожний епізод має аналогію в «Одіссеї», символізує певний орган людського тіла (всі разом вони символізують людину в цілому); кожному розділові відповідає яке-небудь мистецтво (це поняття для Джойса містить і науки). «Мистецтва» епізодів, поєднані у симфонію книги, мали символічно представити духовно-інтелектуальний світ людини. Кожному розділу даний свій «наскрізний» колір. Він відповідає як кольорам католицької меси, так і кольорам життя. Кожний розділ має свій час і місце дії. Складена разом «доба» роману представить День життя лю*дини, а окремі місця Дубліну, столиці Ірландії, представлять не тільки все місто, а й Місто взагалі.

Мислення Дедала переобтяжене енциклопедичними знаннями з усіх форм людської діяльності — від отців Церкви до національних видів спорту. Тому втеча полягає в тому, щоб від глибокомудрих тирад перейти до пошуку справжніх цінностей у житті — кохання, співстраждання, людської гідності.

Оригінальність і невичерпність Джойсівського роману в його багатозначності. Автор зображує трагедію освіченої людини XX століття, котра в своєму прагненні позбутися залежності від релігії, нації, політики, суспільства, інформаційного шоку великого міста, залишається самотньої до нестерпності. Окрім того, автор викладає унікальний аналіз жіночої психології, котрий дав початок так званому «жіночому письму».

Головний висновок Джойсівської творчості в тому, що людина, яка б геніальна вона не була, не існує сама по собі; щастя й рівновагу вона знаходить лише у простих радощах життя — спілкуванні, взаєминах любові й поваги.