Проблема взаємин вождя і народу в поемі І. Франка «Мойсей»

Поема «Мойсей» є одним з найвидатніших творів І. Франка. У ній відображені думи поета про долю народу, про його шляхи до звільнення від соціального та національного гніту, до вільного, нового життя.

В основу поеми покладено відомий сюжет біблійського оповідання про виведення Мойсеєм іудейського народу в землю обітовану. У цю стародавню легенду, яка символізує нескінченний пошук кращої долі, прагнення людей досягти далекої, але жаданої мети, І. Франко вкладає новий зміст, бо легенда відображає долю не лише іудейського, а й українського народу. Це стає відомим з перших рядків поеми, якими поет звертається до народу зі словами, сповненими надії на світле майбутнє українських людей:

О, ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

Чи не нагадує єгипетська неволя поміщицький та національний гніт, який панував у часи Франка, а земля обітована — омріяне нове суспільство, нову вільну й щасливу вітчизну?

У поемі «Мойсей» розв'язується складна проблема взаємин вождя і народу. Усім ходом подій, що розгортаються в творі, Франко утверджує, що вести народ уперед можуть лише ті, хто твердо вірить у перемогу. Щоб посилити сумніви Мойсея в правильності обраного шляху, Азазель нашіптує йому стародавній міф про сліпого велетня Оріона, який мандрував до сонця, щоб повернути собі зір, але взяв легковажного хлопця, який вів Оріона вранці на схід, а ввечері — на захід. Згадуючи цей міф, запозичений з грецької міфології, Франко вказує на те, що будь-який шлях до щастя надзвичайно важкий, але не означає, що треба йти цим шляхом, бо мети досягне лише той, хто крок за кроком, незважаючи на труднощі, впевнено йде до неї. Поема починається з того, що виведений Мойсеєм з неволі народ «сорок літ проблукавши... по арабській пустині», наблизився вже до землі обітованої. Та саме у той час, коли треба було зробити останній рішучий крок, народ зневірився в реальності мети свого багаторічного блукання, перестав вірити словам і пророцтву Мойсея:

І зневірився люд і сказав:

«Набрехали пророки!

У пустині нам жить і вмирать!

Чого іще ждать? І доки?»

Розчарований у вищих цілях життя, вважаючи слова про кращу батьківщину фантастичною казкою, народ пов'яз у буденщині:

М'ясо стад їх, і масло, і сир —

Се найвищая ласка.

Боротьба з цією невірою, сумніви в душі самого Мойсея, боротьба за утвердження віри в краще майбутнє і становлять лейтмотив поеми «Мойсей».

В образі Мойсея втілено найкращі риси людини, яка самовіддано любить свій народ і всі Свої сили, все своє життя присвячує боротьбі за його щастя:

Все, що мав у житті, він віддав

Для одної ідеї...

Але, як то часто відбувається, люди не прислухалися до слів пророка. Глибокого драматизму сповнена прощальна промова вигнаного Мойсея. У ній знайшла своє відбиття глибока любов героя до народу, з яким пов'язані всі найкращі його почуття, мрії, всі ті високі ідеали, які назавжди залишаться в серці, в душі людей. Самотній, на скелястій горі серед пустині, вигнаний народом, умирає Мойсей. Але по смерті пророка стала рельєфно окреслена важка втрата, і безмежна туга охопила народ:

Чули всі: щезло те, без чого

Жить ніхто з них не годний.

Люди відчули свою провину:

Мов убивці, що вбили у сні

Найдорожчу людину.

Народ переродився. Із «намазів лінивих» він став готовим на героїчні вчинки. Новий вождь Єгошуа, виходець із народу, став продовжувачем справи пророка.

Мойсееві не вдалося довести людей до землі обітованої, але недарма вони промандрували стільки часу по пустелі. За ті довгі роки народ зміцнів, окріп духовно. Зазнавши страждань, він став набагато мудрішим.

Отже, шлях до мети не менш важливий, ніж сама мета, бо він не дає народові виродитися та позбутися духовних скарбів. І можна бути впевненим, що такий народ неодмінно переможе всі труднощі, якщо в цій боротьбі його завжди будуть підтримувати надія та віра в перемогу.