Проблема пророка і народу в поемі Івана Франка «Мойсей»

У 1905 році Іван Франко написав філософську поему «Мойсей», твір, що вважається його найбільшим поетичним досягненням. Поема була написана у переддень п'ятдесятого року життя й незадовго до смерті поета. Франко вже мав на той час величезний життєвий досвід, спираючись на який, він розробив у творі проблему пророка і народу.

У передмові до одного з видань поет написав: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея, як пророка, не признаного своїм народом». Чому ж Франко звернувся до теми пророка в суспільстві? Після поразки революції 1905 року Франко почував себе у чомусь винним.

Поет знав, що на нього покладено місію духовного провідника свого народу, і тепер вів нескінченний діалог із своїм сумлінням. Відчуваючи потребу висловитися, озвучити всі свої думки, сумніви, тривоги, він створює поему «Мойсей». Франко трансформував біблійну тему, надавши їй метафоричного значення. У біблійних сценах він показує свої власні життєві роздуми і страждання, своє власне змагання з оточенням, несвідомим свого історичного призначення, і в кінці — власні сумніви і зневіри. Поема присвячена українському народу, долею якого Франко все життя тривожився.

Отже, в основі твору легенда про пророка Мойсея, який сорок років вів єврейський народ до обітованої землі. На цьому шляху їм доводилось переборювати тяжкі муки та страждання. Втомлені люди, підбурені Датаном і Авіроном, прогнали Мойсея і лише після його смерті зрозуміли хибність своїх думок та вчинків. Вони розправилися з ворогами, обрали собі вождя — Єгошуа — і продовжили шлях у щасливе майбутнє.

Народ переклав на плечі Мойсея весь тягар відповідальності за свою долю, люди не розуміли свого історичного призначення. Вони не вибачили пророку свого нужденного існування, своєї невлаштованості. Але і у вигнанні Мойсей залишається вірним взятому на себе обов'язку і пробачає тим, хто його образив. У монолозі Мойсея, зверненому до рідного краю і народу, прочитується освідчення Франка в любові до України:

Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава,

В тобі дух мій, будуще моє,

І краса, і держава.

Поема закінчується так, як і в Біблії. Мойсей помирає перед брамами обітованої землі. Така доля пророка — все життя присвятити народові, але бути зневаженим, побитим камінням і не побачити того раю, до якого так довго йшов. Такою була і доля Франка, поета, який оберігав національну гідність українців, який також сорок років був духовним поводирем свого народу, але так і не дочекався того, заради чого жив і за що боровся.

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Це були пророчі слова Івана Франка про визволення України, про яке він мріяв і яке він наближав своєю невтомною працею.