Прославлений кобзар

Кобзарське ремесло України сягає своєю славою далеко за межі країни. Воно тісно пов'язане з історією рідного краю і відтворює героїчні сторінки минувшини нашого народу.

Серед імен відомих майстрів кобзарської справи — Івана Стрічки, Андрія Шута, Івана Нетеси, Антіна Скоби — особливо вирізняється духовний наставник народу Остап Вересай.

Народився музикант у селі Калюжницях Прилуцького повіту на Полтавщині в сім'ї сліпого кріпака-скрипаля. На четвертому році життя Остап тяжко захворів і теж осліп. Добре, що батько навчив сина азам гри на музичному інструменті. Це і визначило подальшу долю хлопця. Але батькова скрипка не приваблювала Остапа, він виявив бажання стати кобзарем. Завдяки винятковій наполегливості, вдосконалював майстерність гри у трьох панотців — Микити, Юхима Андріяшевського, Семена Кошового — неповний рік.

На сліпого кобзаря звернув увагу художник Лев Жемчужников. У 1871 році Остап Вересай був запрошений до Києва на відкриття Колегії Павла Галагана. Велику роль у подальшій творчій долі кобзаря зіграли також видатний композитор Микола Лисенко та етнограф, ав-тор національного гімну «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський.

Остап Вересай став виразником волелюбних прагнень українського народу, співцем його нелегкої долі. У 1873 році громадськості був представлений сліпий музикант. Керівництво Південно- Західного відділу Російського географічного товариства скликало позачергове засідання для ознайомлення з творчістю Остапа Вересая. Пізніше — виступи в Києві, Петербурзі. У творчому доробку музиканта дев'ять дум: «Буря на Чорному морі», «Проводи козака», «Втеча трьох братів з Азова», «Бідна вдова і три сини», «Сокіл і соколя», «Федір Безрідний», «Невільницький плач», «Сестра і брат», «Іван Коновченко- Вдовиченко».

Творчість Остапа Вересая — свідчення талановитості українського народу, його безмежної стійкості, волелюбності.

Помер видатний кобзар у 1890 році 82-літнім старцем.