Режисер Сергій Параджанов

Незвичайна доля режисера Сергія Параджанова переплетена мереживом слави й неприйняття, радості й смутку, любов'ю та ненавистю. Як писав талановитий кіномитець, у нього було три батьківщини: народився у Грузії, працював в Україні, готувався померти у Вірменії. З кожної нації він брав те найкоштовніше, що підносило людину на новий щабель духовності. У творчому доробку майстра фільми: «Цвіт граната», «Легенда про Сурамську фортецю», «Андрієш», «Ашик-Керіб». Екранізація повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» стала справжньою перлиною українського кіномистецтва. У фільмі правдиво зображена доля гуцула, який постійно знаходився перед вибором між стихійними силами природи та боротьбою за виживання, між коханням і зрадою, красою та потворністю. Образи головних героїв фільму Івана та Марічки змушують замислитися глядачів над сенсом людського життя. Режисер намагався створити своєрідний гімн гармонії світу, де повинна панувати любов.

На жаль, у житті Сергія Параджанова знаходив свій відбиток факт нерозуміння його творчих прагнень. Режисера було тричі ув'язнено, останній раз у Тбілісі, куди він повернувся у 1977 році. Чи був він політично небезпечним? Зовсім ні. До політики ставився опосередковано. А що можна було знайти недоречного у його тридцяти сценаріях? Це вирішувати нащадкам. Але націоналістом був ще за життя названий вірменин, який розмовляв українською мовою.

З Парижа його привезли непритомним до Єревана. Тисячі людей прощалися з талановитим співвітчизником. Похований Сергій Параджанов у Вірменії, як і мріяв. Але для України він залишився митцем, що зробив вагомий внесок у розвиток національної культури.