Риси «магічного реалізму» в романі Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності»

Напружене життя XX ст. з атмосферою сірості, одноманітності, напруження наштовхнуло митців на пошуки нових джерел, які б могли дати людині розуміння її сутності. Для цього письменники зверталися до жанрових традицій минулого. Нетлінні цінності, які пройшли крізь плин часу, були знайдені у міфах, легендах, казках. Твори Габріеля Гарсіа Маркеса належать саме до типу «міфологічної» літератури, який стає частиною так званого латиноамериканського «магічного реалізму». І найяскравішим прикладом цього є роман «Сто років самотності».

Твір побудовано на автобіографічному матеріалі. Поштовхом до його написання стали спогади дитинства. Маркес пригадує випадок, коли його тітці принесли дивне за формою яйце, і вона наказала кинути його у вогонь, бо яйце належить василіску — невідомій нікому істоті. Головним у цьому епізоді є не факт біографії, а сам спосіб мислення людей, де у звичайному розкривається джерело дивовижного. Дійсно, головною рисою поетики Маркеса стає незбагненний сплав фантастичного та реального, коли неймовірні речі відбуваються дуже буденно. Наприклад, вознесіння Ремедіос Прекрасної, або міні-піднесення на 20 сантиметрів падре Никанора. І в кожному випадку письменник знаходить спосіб переконати читача в реальності того, що відбувається: Прекрасна Ремедіос піднімається в небо на чудових білих простирадлах, а падре перед кожним вознесінням випиває чашку гарячого шоколаду, що допомагає йому перемогти земне тяжіння. Створюється відчуття, що знаходишся на межі реальності й магічної омани.

Маркес використовує в своєму творі елементи та образи різних міфів. Наприклад, міфів біблійних. Подібно до Авраама, засновник Макондо Хосе Буендіа відправляється на пошуки нової землі для своїх нащадків. Злива, яка не припинялась майже п'ять років, нагадує читачеві біблійний потоп. Роман насичений і рисами античних міфів: невидима доля керує усіма вчинками героїв роману, їх наближення до трагічного фіналу визначено наперед. І, нарешті, цей твір несе й елементи літературного міфу: роман переповнений різними паралелями за відомими творами жанру сімейної хроніки, з образами роману «Гаргантюа та Пантагрюеля» Рабле, «Дон Кіхота» Сервантеса.

Ще однією з важливих рис поетики Маркеса стає переплетіння трагічного та комічного, серйозного та смішного. Неможливо відділити у творі веселощі від почуття глибокого трагізму ситуації. Прикладом можуть стати описи епідемії безсоння, зображення подій громадянської війни. Пародійно змальовуються дійсно трагічні речі: смерть, насилля влади, вбивства.

Твір Маркеса насичений елементами абсурду. За своє життя полковник Ауреліано Буендіа підняв тридцять два повстання і всі програв, мав сімнадцять синів, які загинули в одну-єдину ніч, герой залишився живим після чотирнадцяти замахів на його життя. І від усього цього йому залишається лише вулиця в Макондо, названа його ім'ям.

У творчості письменника стикаються міф і реальність, життя і смерть, гумор і трагізм. І в цій боротьбі народжуються нові шляхи перетворення світу.

У 1982 році Габріель Гарсіа Маркес став лауреатом Нобелівської премії з літератури «за романи та оповідання, в яких фантазія і реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цілого континенту».

Роман «Сто років самотності» написаний у дусі магічного реалізму. У ньому автор використовує міфологічні образи, елементи фольклору, народного відображення світу та здобутки світової культури.