Розкриття єдності образу матері-людини з образом матері-Батьківщини у «Лебедях материнства» Василя Симоненка
Розкриття єдності образу матері-людини з образом матері-Батьківщини у «Лебедях материнства» Василя Симоненка
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
В. Симоненко
Письменники — виразники поетичної душі свого народу. Ним був і Василь Симоненко, що навічно зостався молодим заспівувачем поезії другого повоєнного десятиліття.
У його поезії «Лебеді материнства» стікаються воєдино фантазія казки і щира правда серця. У цій поезії ми ніби чуємо голос поета, перевтіленого в чарівника. Той голос огортає дитячу душу таємницею чогось осяйного, прекрасного:
Загляда в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Далі прибулець, з казки, доторкнувшись колискової вервечки, оповиває добрим чаром матір над колискою і сам розчиняється у зворушливому материнському голосі й серці. І ми чуємо вже голос матері: «Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії».
Материнські наспіви-побажання наповнюють «золотим сузір'ям», теплотою і ласкою душу дитини. Від них легко дихається і добре зростається маляті. Ніби сама земля посилає свої добрі сили оберігати дитя від зла, щоб виросло воно на славу і на добро рідній землі.
Образ жінки-матері бачиться Василю Симоненкові в неподільній єдності з образом матері-Батьківщини. Обидві матері стоять на чатах біля колиски дитини, оберігаючи її спокій, навчаючи доброти й мудрості життя.
Спершу до сина промовляє матір по крові. Від лагідно-ніжних слів її пісні-казки заснуло дитя, але не заснуло сповнене турбот материнське серце. Завтрашній світанок, прийдешня юність сина, молодецькі стежки «у сади зелені» стають перед очима неньки:
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
З кожним дистихом думка розгортається, ширшає, сягає від інтимних вимірів людської духовності — до морально-соціальних, суспільно- політичних:
Можеш вибирати друзів і дружину Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Так висловила мати над колискою свій заповіт синові. На цій вершині думки відчуваються нові перевтілення: голосом матері, словами величними й простими промовляє сама рідна земля, велика мати-Батьківщина і відкриває глибоку істину людської дружби, любові, братерства, з яких виростає священне почуття патріотизму. Почуття, яке дається людині як найдорожчий скарб, як саме життя.
У заключному акорді знову промовляє мати: чи то повторює заповітне, чи ще раз нагадує вже дорослому синові, благословляючи в дорогу:
«Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину».
Отже, в цій поезії родинні почуття невід'ємні від почуттів громадянських — мати мріє виховати не тільки доброго сина, а й громадянина-патріота.