Роль поета і поезії в суспільстві

(за творчістю Павла Грабовського)

Перебуваючи на засланні і створюючи там свої вірші, Павло Грабовський багато уваги приділяв громадсько-політичним питанням: Саме громадянські мотиви складають основний зміст поетичної спад-щини Грабовського. Він писав твори, у яких висвітлював проблеми життя трудового народу — «Робітникові», «Швачка»; висловлював думки про майбутнє України - «До школи»; закликав українців до єднання — «До українців». Звичайно, були у творчому доробку Грабовського й автобіографічні вірші — «До матері», і вірші інтимної тематики — «Квітка», «До Н.К.С ». Але найбільшу увагу Грабовський приділяв темі ролі поета і поезії в суспільстві.

Це питання не просто цікавило його, воно було дуже актуальним та наболілим для Грабовського. Перебуваючи далеко від Батьківщини, він мав єдину зброю в боротьбі за її права, її визволення. Це було сло-во. Саме тому у багатьох своїх віршах Грабовський осмислює місце по-ета в суспільстві. Відомим твором Грабовського є поезія «Я не співець чудовної природи». У цьому вірші поет заперечує принцип «чистого мистецтва», він наголошує, що митець повинен жити народними тур-ботами, прагненнями, щиро вболівати за недолю людей. Першу стро-фу цього вірша можна вважати життєвим девізом Грабовського:

Я не співець чудовної природи

З холодною байдужістю її;

З ума не йдуть знедолені народи, —

Їм я віддав усі чуття мої.

Великого значення надавав поет цьому творові, про це свідчить те, що вірш існує у двох відмінних редакціях. Спочатку він був на-друкований у збірці «Пролісок», а потім — у збірці «Кобза», але вже в переробленій, поліпшеній редакції. Грабовський дивувався творчості поетів-декадентів. Він, для кого все життя було боротьбою, не розумів людей, що «співають нам на всякі голоси про райські сни й куточки благодатні». Для поета краса природи меркне від людського горя, і він болісно вигукує: «Де плачуть, там немає вже краси!»

Звертаючись до своїх сучасників у вірші «Поетам-українцям», Грабовський закликав їх покінчити з марним витрачанням сил на пусті суперечки, а почати працювати для свого народу, всіма силами допо-магати йому.

Подібний заклик звучить і у віршах «З думок сучасних», «Співець», «Сучасним поетам великоруським».

Найповніше розуміння завдань літератури Грабовський виклав у статті «Дещо про творчість поетичну» (1897). На його думку, твори справжнього митця повинні закликати людей до боротьби за свої пра-ва, за свою волю. Поет має бути «засобом боротьби з світовою неправ-дою, сміливим голосом за всіх пригноблених і скривджених». Гасло «мистецтво для мистецтва» Грабовський рішуче відкидав.

Але при таких суворих вимогах до поета Грабовський не забуває, що митці — також люди, яких іноді жорстоко випробовує доля. На влас-ному досвіді поет переконався, як важко іноді знаходити розуміння, відгук у серцях читачів. І це досить часто породжувало мінорні настрої у його творчості.