Роман-хроніка Василя Барки «Жовтий князь» — широке полотно відтворень трагедії голодомору

Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?

Де фільм, який нам показав би голод?

Отой проклятий 33-й рік?

Голодний 33-й рік! Скільки горя, сліз, смертей?! Страждала Украї-на, страждали старі й малі, сподівались на краще, але не бачили його ні восени та взимку 32-го, ні навесні та влітку 33-го. Досить надовго прикривали цю трагічну сторінку людської пам'яті. Та чи можна Таке приховувати? Не недорід з'їдав людей, а тоталітарна сталінська система. Настав час — і відверто заговорили. Чи не найвідвертіше, не найвичерпніше розповів нам про голодомор невідомий донедавна Василь Барка — наш український письменник з діаспори. Переживши цю трагедію, він мав повне моральне право бути суддею, але В. Барка відвів собі іншу роль: «Свідок для суду — розповідати, Що сталось у житті». 25 років він виношував у своєму серці, як незагойну Рану, бо-лючі спогади про голодомор. Та час все ж настав — і 1961 року з явився високохудожній правдивий твір про голод «Жовтий князь».

На сторінках роману відтворено всі подробиці лихоліття, пережиті нашим народом і самим В. Баркою. Головна частина у творі — це влас-ні спостереження і враження. Закарбувались у пам'яті письменника ті образи: голодні, виснажені, пухлі від голоду люди; бачив, як важко було їм ходити — сили не було; бачив і мертвих. І всі свої болі пере-дав у романі через реалістичне зображення нещастя в сім'ї селянина Мирона Катранника, боротьбу темряви зі світлом, Бога з дияволом, людини з людиною. Його хвилює вічне болюче питання: для чого лю-дина приходить у цей світ? А щоб дати відповідь, Барка знайомить нас з численними різноплановими образами, а умовно ділить їх на людей-варварів і людей-жертв.

Партієць Отроходін — найяскравіший представник людей-варварів. Він сліпо виконує партійну волю: «Забрати хліб увесь! До зернини!» А хто такі хліботруси, хлібохапи, хлібобери? Люди без імені, вони втратили людську подобу, а прийняли варварську, сатанинську, це вони викошують голодною смертю українських селян. Головні ж винуватці людського лиха присутні незримо. Ми бачимо портрет вождя світового пролетаріату: «Охрою горить вигляд істоти, що німа до сльози і хижа до життя».

З невичерпним горем і співчуттям В. Барка розкриває характер селян-гречкосіїв. Він розповідає про справжніх мучеників, про родину Катранників, про український народ. Він називає жертви переслідування і гоніння, болісно сприймає їхні пережиті страждання. Немов на підтвердження цієї думки, Василь Барка створює свій календар:

вересень — розбоєнь

жовтень — худень

листопад — пухлень

грудень — трупень

січень — могилень

лютий — людоїдень

березень — пустирень

квітень — гумень.

Із вражаючою силою і правдивістю автор показує, як українська земля, що завжди несла радість хліборобові, який горнувся до землі, жив, у гармонії з природою, перетворилася для селян у зону смерті, могилу... Дехто із селян не міг збагнути, хто ж спричинив їхнє лихо, а тому вірили у прихід антихриста. Вони були охоплені містичним жа-хом, бо не могли зрозуміти абсурдної логіки винищення своєю владою своїх же людей і тому вірили, що наближається кінець світу. Злякані, вони в усьому вбачали знаки біди: в біблійному числі 666, у апокаліптичному завершенні XX століття, в падінні з неба мертвих птахів, у червоному прапорі, що набухає і чорніє від пролитої крові. Батюшка ж закликає людей не уподібнюватися до слуг антихриста, а мати в душі злагоду, мир, любов і прощення.

З метою яскравішого, переконливішого змалювання картин го-лодомору письменник використовує цілий ряд образів-символів. Місяць—мов карб, місяць —мов крейдяна печатка на блакитний па-пір, місяць —як нагайка проти каїнства. Асоціюються ці порівнян-ня із легендами та повір'ями про Каїна і Авеля, переростають у сим-вол біблійної кари за зло. Символічним і вражаючим є той факт, що руйнація духовності йде разом із фізичним знищенням людей. Чи не найяскравіший приклад і доказ цього — руйнування сільської церкви: «Дзвін летить, як блискавка; світнув, обкинутий сонцем, і з громовим гуркотом ударився об цеглу біля дзвіниці... Нечутно, але з страшною луною духовною відгукнувся той звук навколо — в цілому селі. Стало сумно, як після пожежі».

Хліб — ще один символічний образ, то головна вісь, навколо якої обертається все в романі. Церква у селі Кленовичі — то «Давня церк-ва. Біла, як празниковий хліб». Органічне єднання людини — Божого творіння і церкви — посередника між Богом і людьми.

І створена В. Баркою кольорова жовто-чорно-біла гама допомагає ще чіткіше, повніше і яскравіше відтворити на сторінках роману на-родне горе. Жовтий колір збуджує апетит, чорний і білий заспокоюють, нейтралізують усі почуття. Жовтий — ненаситність, спустошеність, а у поєднанні із словом князь утверджує зверхність, могутність, непо-борність і повновладдя. Уявляється міфічна істота, подібна до гоголівського Вія, що своїм поглядом все спопеляє. Тож створивши правдиве полотно — роман «Жовтий князь», автор відповів на своє запитання: «Чому?» Український народ має спокушувати свій гріх, який полягає у відступництві від віри, неординарному ставленні до Бога, руйнуванні храмів, закритті їх, масовому гонінні віруючих. Роман-хроніка розкри-ває перед читачами широку панораму штучного голодомору 33-го, але над усе розкриває світові болючу правду про тоталітарну