Світ дитини в творах Степана Васильченка

Степан Васильченко був учителем, і тому в його творчому доробку є багато творів не тільки про вчителів, але й про дітей. У цих оповідан-нях письменник з теплотою і любов'ю описує життя сільських дітей, яким рано доводиться зустрічатися з суворою дійсністю.

Уперше до образу школяра Васильченко звернувся в оповіданці «Роман». Головний герой твору — семирічний Роман, який хотів учи-тися в школі, але його навчання не склалося. Учителька не могла тер-піти жвавого, веселого, вигадливого та дотепного хлопця. А Роман не розумів навчання чужою мовою, не міг навіть вимовити дивне слово «перепелята». Кмітлива дитина в школі стала «болваном», бо не спри-йняла гнітючої атмосфери навчання. Довелося Романові через це зали-шити школу і піти працювати на хазяїна.

Не можна без хвилювання читати новелу «Дощ», в основу якої письменник поклав епізод з повсякденного життя бідняцьких ді-тей. Голодні малюки з нетерпінням чекають вечора, коли з роботи прийде мати і принесе щось поїсти. Здавалося б, думки дітей тільки про їжу, бо все, що мати залишила, вони вже з'їли і встигли зно-ву зголодніти. Але ж коли незнайома старенька бабуся приласкала блідих діточок, їхні очі «засяяли радісним промінням», вони пове-селішали. Мабуть, ласка, увага, добре слово були необхідні їм так, як і їжа. Злиденне життя цієї родини розкривається на фоні лісів та ланів, омитих рясним дощем. «Тільки трійко дітей під землянкою тьмарили красу зеленого куточка, як три прив'ялі квітки, що забули виставити на дощ».

Душі маленьких героїв Васильченка чисті та відкриті. Устина з оповідання «Волошки» нарвала букет волошок для вчителя, якого ша-нувала, який був для неї втіленням усього світлого. Випадково дівчин-ка дізналася про моральну ницість свого ідеалу. Устині стає соромно за вчителя, за себе, бо зникли всі ілюзії. Вражена новиною дівчинка вирішує більше ніколи не ходити до школи і залишити рідну домівку, щоб на хуторі найнятись до когось, і жити чесно, по совісті. Це тверде рішення, яке приймає підліток, свідчить про чистоту та красу душі дитини.

Світлим гумором сповнене оповідання «Басурмен», у якому Васильченко розповідає про один день з життя маленького Семена. За неба-жання молитися мати виганяє його з хати, називаючи «басурменом». «Набитий, богові неугодний, вигнанець з рідної хати, — де йому більш підходяще місце у світі, як не за клунею в кропиві?..» І ось там, у кро-пиві, а потім у лузі нам відкривається чарівне світосприйняття дити-ни. Він чує, як співають комашки, і диригує цим чудернацьким хором. Він чує, як шепочуться трави, як перегукуються квіти. І цей живий, прекрасний світ вабить його більше, ніж звичайне буденне життя та читання нудних молитв.

Васильченко вболівав за долю сільських дітей, намагався у своїх оповіданнях розкрити їхні проблеми. Та треба зазначити, що всі його твори про дітей пройняті оптимізмом та вірою в добре майбутнє. Письменник щиро сподівався, що ці діти знайдуть свою долю, своє щастя.