Своєрідність новели М. М. Коцюбинського «Іntermezzo»

У 1908 році М.М. Коцюбинський, покинувши всі справи, їде на відпочинок у маєток свого давнього знайомого в село Кононівку. Письменник був виснажений службою, громадською роботою, знеси-лений хворобою. Він неодноразово скаржився друзям на велику вто-му і висловлював бажання хоч трошки перепочити: «дуже втомлений, і так хочеться мені спочити серед природи!.. Може б, вдалося мені щось написати серед сільської тиші». Але навіть на природі письменнику не вдавалося позбутися свого роздратування, бо утома глибоко засіла в душі художника. Поступово сонце, ниви, птахи та квіти відновлюють душевні сили Коцюбинського. І настає мить, коли він уже може вили-ти на папір усі свої відчуття й переживання. Так народилася неповтор-на новела «Іntermezzo». (У перекладі з італійської «intermezzo» означає «перерва». У музиці — невеличка інструментальна п'єса, що виконува-лася в перерві між актами опери.)

Тема цього твору — це митець і суспільство, але розглядається вона глибше: митець у екстремальній, критичній ситуації. Коцюбинський розкриває цю тему дуже своєрідно. Він зображує героя, який є чес-ним і сумлінним митцем, і цілком відданий людям. Не зневіра, не страх і не зрада суспільним ідеалам штовхають його на тимчасовий перепочинок. У центрі твору конфлікт між нормальним і ненормаль-ним психічним станом, бо герой від перевтоми знаходиться на межі божевілля.

Герой твору втомився від життя і прагне спокою. Він знаходиться у стресовому стані, він не може адекватно реагувати на різноманітні події, його душа не відгукується на болі, радощі та страждання інших. Як і сам Коцюбинський, герой виривається з міста і потрапляє в спокійний, тихий, безлюдний закуток природи. Саме тут він поступово починає одужувати, а допомагають йому «дійові особи», які виведені у підзаголовку до новели: Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки. Повільно та докладно на фоні чудових картин природи письменник розкриває всі думки та враження ліричного героя. По суті, природи ми не бачимо і не знаємо, що в ній відбувається. Усе подається через призму світобачення героя. Усе, що відбувається у творі, — це пе-реживання героя, який блукає в полях. А «дійові особи» — це символи його суперечливих почуттів. Коцюбинський розкриває читачам душу свого героя, простежує процес її «одужання». «І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею. Благословен був спокій моєї душі. З-під старої сторінки життя визирала нова і чиста...» Останній крок до одужання героя — зустріч з людиною. І він не бажає тікати від селянина, який просто і буденно розповідає про жахливі речі. А герой уже може його слухати і співчувати, бо його душа відродилася: «Вже натяглися ослаблені струни, вже чуже горе може грати на них!»

У цьому творі Коцюбинський передав власні переживання влітку 1908 року: втома— рівновага— відновлення.

Новела «Intermezzo» — багатогранний твір. Він не «дається» з пер-шого прочитання. Перечитуючи його, ми будемо кожного разу зна-ходити щось нове, досі не помічене. Ця новела була актуальною на початку XX століття, вона цікавить сучасника, вона буде хвилювати читачів майбутнього.