Символічний образ камінного хреста в однойменній новелі В. Стефаника

Проблема еміграції українських селян до Канади та Америки в кінці XIX століття хвилювала Василя Стефаника. Він приходив на Краківський вокзал і проводжав знедолених людей. Він бачив їхні сльози, їхній сум і безвихідь. Селяни потрапили в таке становище, з якого був тільки один вихід — еміграція. Бо на батьківщині їм не було де заробити собі на життя. Вразливий Стефаник переживав за цих людей. Він написав гостру публіцистичну статтю, присвячену цій темі. Пізніше з'явилася новела «Камінний хрест» — єдиний твір Стефаника про еміграцію.

В основу новели покладено справжній факт. Штефан Дідух, який жив у Русові, емігруючи до Канади, поставив на своїй землі камінний хрест. Кажуть, що він і досі стоїть у цьому селі.

Навіщо ж був установлений цей хрест?

Герой новели — Іван Дідух — отримав у спадок від батьків хату і горб «щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле». Усю свою силу Іван витратив на нього, на ньому скалічився, на ньому днював і ночував, але на ньому і став господарем. Ця земля почала давати врожаї, годувати родину Івана. Він не став багачем, але власний шматок хліба завжди був. Тепер він добровільно покидав і господарство, і землю, в які вклав усі свої молоді літа. Сусіди кажуть Іванові: «Ця земля не годна кілько народа здержіти та й кількі біді вітримати. Мужик не годен, і вона не годна, обоє вже не годні. І саранчі нема, і пшениці нема». Ця земля не буде більше засіватися, на ній ніхто більше не працюватиме. Тому Іван і встановлює на своєму полі хрест.

Великих надій на прекрасне життя за океаном у Івана Дідуха немає. Він відчуває, що там також треба буде починати все спочатку. І він розуміє, що на Батьківщину більше ніколи не повернеться і похований буде на чужині. Тому він і його дружина прощаються з односельцями так, ніби ідуть на смерть. Іван ставить хрест, ніби заживо ховаючи себе. Він несміливо зізнається сусідам: «Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити». Селяни пообіцяли доглядати хрест, як доглядали б його могилу. Іванові від цього стало трохи легше, бо пам'ять про нього у рідному краї не зникне. Дивлячись на хрест, люди будуть згадувати його, хоч щось по ньому залишиться на Батьківщині.

Камінний хрест символізує також безнадію селян. Вони кажуть: «Ой, ззолили нас, так нас ймили в руки, що з тих рук ніхто нас не годен вірвати, хіба лиш тікати». Усі зусилля Івана поліпшити своє життя закінчуються безрезультатно. Його каторжна праця ледве годує родину. Камінний хрест — це хрест на всіх селянських надіях змінити щось у рідному краю.

Після прочитання новели «Камінний хрест» О. Кобилянська писала в листі до автора: «Страшно сильно пишете Ви... Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша... котру не можна забути!» К. Гаморак, якому була присвячена новела, застерігав Стефаника: «Не пиши так, бо вмреш». Турбувалася за письменника і Є. Калитовська: «Лиш не пишіть так, бо боюся за вас». Новела вражала всіх своєю силою, правдивістю і болем.