Буття і побут села — життєва основа у повісті І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Повість І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» цілком справед-ливо називають енциклопедією народознавства. Письменнику вдалося на прикладі сімейного життя Кайдашів показати побут, звичаї, світог-ляд українських селян того часу. Читач не лише переживає за долю членів цієї родини, а й багато дізнається про щоденне буття тодішньо-го селянина.

Життя Кайдашів було наповнене тяжкою працею. Щодня зранку чоловіки йшли працювати в поле, а жінки, залишаючись вдома, вико-нували хатню роботу. Вони готували їжу, вимітали хату, прали, а та-кож доглядали за худобою, плекали городину. Одяг робили самі, при-чому не тільки шили його, але й довгими зимовими вечорами пряли, дуже часто самі ткали полотно, а вже потім шили та вишивали. Також жінки доглядали за дітьми, виховували їх, а у гарячу пору разом з чо-ловіками працювали в полі. Недаремно Маруся Кайдашиха дивилась на своїх невісток, як на нову робочу силу, і хотіла скинути всю хатню роботу на молодиць.

Їли у сім'ї Кайдашів дуже прості та поживні страви. Щоранку Ма-руся або Мотря готували борщ та кашу з салом, а на вечерю були на столі і вареники, і галушки. Хліб випікали самі. На оглядинах у Дов-бишів пригощалися хлібом з салом, сметаною, яєчнею. Бідніший стіл був у Балашів: вареники з суницями, огірки, хліб. Як бачимо, вживали наші предки їжу просту, але саме таку, яка потрібна людям, що тяжко і виснажливо працюють. .

Багато дізнаємося ми з повісті і про одяг селян. Нечуй-Левицький докладно розповів про святкову та буденну одежу всіх представників Кайдашевої родини. Ось як збирається Мотря до церкви: «...вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом, ... одяглась у зелений з червоними квіточками горсет, взулася в червоні чо-боти, наділа добре намисто». А ось як вбиралася Кайдашиха, їдучи на оглядини до Балашів: «...наділа тонку сорочку, зав'язалась гарною новою хусткою з торочками до самих плечей і понадівала всі хрести й дукачі, наділа нову юпку, нову білу свиту, ще й у жовті чоботи взулась».

Не покладаючи рук працювали Кайдаші, але був у них і вільний час, який вони проводили так, як і інші селяни. Дівчата та парубки влаштовували вечорниці, наймали музики. Чоловіки ходили у шинок, а жінки сварилися та пліткували.

Розповів письменник і про релігійні вірування та традиції селян. Кожної неділі Кайдаші ходили до церкви, а Омелько міг зазирнути туди і в будень. Старий Кайдаш був дуже богомільним, він і синів повчав дотримуватись усяких релігійних звичаїв. Для того щоб Бог благословив усю Кайдашеву родину, Мелашка одного разу ходила з бабою Палажкою на Великдень у Київ і їла там паску.

Докладно описав І. С. Нечуй-Левицький різноманітні обряди та звичаї, що яскраво характеризують той час. Наприклад, коли Лаврін пішов у Бієвці до Мелашки, то одразу поставив місцевим парубкам могорича, аби вільно ходити до дівчини. Коли вирішили будувати хату для Карпа та Мотрі, то Мотря спочатку посіяла на тому місці пшени-цю. Пшениця зійшла, і це означало, що місце для хати добре.

Отже, можна зробити висновок, що І. С. Нечуй-Левицький зобразив широку та яскраву картину народного побуту. Основою повісті стало бу-денне життя селян, на тлі якого письменник розкривав характери своїх героїв, викривав суспільні вади, сміявся та плакав разом з читачами.