Символ духовності нації

(за романом П. Загребельного «Диво»)

Увага багатьох поколінь дослідників була звернена до історії І Київської Русі. Образ цієї великої держави створив Павло Загребельний у романі «Диво». Звичайно, творів про ті часи було написано дуже багато, але нікому раніше не вдавалося так широко розкрити суперечності давньої доби і разом з тим створити такі яскраві художні образи. Це розповідь про справжнє диво архітектурного мистецтва наших предків — Софію Київську, про її складну долю та місце в історії нашого народу.

І чому появу шедеврів в історії завжди пов'язують з іменем прави-теля? А де ж справжній, нікому не відомий творець? Чому не увічнено його ім'я? Відповіді на ці питання хотів дати Павло Загребельний у своєму романі «Диво». Собор святої Софії у Києві, наче жива істота, є одним з головних героїв роману. Цей мистецький витвір змальовано як незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться». Читачі роману стають свідками створення цього дива, знайомлячись з будівником Софії Київської — Сивооком. Цей талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, потрапивши до Візантії, працював у константинопольського майстра як будівельник і оздоблювач храмів. Згодом, дозрілий у своєму таланті й розумінні життя, він повернувся до Києва, на рідну землю. Повернувся не лише тому, що кликала його рідна земля, але щоб створити Софію, собор, в якому використав традиції предків та досвід, який він здобував по всіх сві-тах. Один із героїв твору роздумує: «А з чого починається мистецтво? Чи не з протесту? Проти природи. Проти власного безсилля. Проти нікчемності». Саме таким протестом була побудова шедевру світової архітектури.

Сивоок — чудовий талант, майстер своєї справи, якій віддав себе до останку. Він розумів, що просто красивий, але звичайний собор не може здивувати світ, а тому задумує щось величне і неповторне. Перед тим, як втілити свій задум, митець вимріював його усе життя: «... він хотів упіймати в барві й показати людям усе на світі: дівочий спів, пта-шиний політ, блимання зірок з чистого неба і сонце». Все це він хотів подарувати людям, бо будував собор більш для людей, ніж для Бога. І Сивоокові це вдалося. «Цей собор вже з першого дня існування, пев-но, мало хто вважав за житло Бога — він сприймався як надійний при-тулок людського духу, тут відразу почувався дух громадянства і муд-рості тих, хто вибудовував державність Київської Русі... Диво!»

Ще одним важливим персонажем твору постає князь Ярослав Муд-рий, образ якого дуже складний і суперечливий, але повністю від-повідає його часу. Прогресивний розбудовувач Київської держави, він привабливий у деяких рисах і водночас жорстокий виразник інтересів свого класу, далекий від турбот про життя простого народу. Це ос-вічена, закохана в книги людина. Ярослав задумав спорудити собор на зразок величних візантійських храмів. Цим собором він хотів зди-вувати світ. Йому сподобався задум Сивоока, бо ця ідея поєднувала нове, чуже, зі старим своїм. Ярослав Мудрий згодом зробить відкриття: Сивоок схожий на свою землю. Порівняння, звичайно, несподіване, але справедливе. Він спорудив собор, який став символом єднання поколінь, і це вміло відобразив автор, змалювавши події в різні часи.

Під час Великої Вітчизняної війни, коли над народом нависла жах-лива загроза бути рабами фашистської Німеччини, на захист святині підіймається Гордій Отава. Ми знову спостерігаємо двобій між двома ідеологіями. Грабіжницькій силі, що намагається знищити духовність народу, щоб забув, хто він є, протистоїть дух нескореності, що вбирає в себе все краще з минулого. Син Гордія зберігає пам'ять про бать-ка і продовжує наукову роботу про встановлення імені творця Софії Київської. Таким чином, у шістдесяті роки двадцятого століття собор стає виміром патріотизму, започаткований Сивооком. Саме в цьому аспекті можна провести паралель між «Дивом» Павла Загребельного та відомим твором Олеся Гончара «Собор», де струменить заклик берегти собори людських душ, творити вічне в ім'я народу, його добробуту та щастя.

Протягом століть різні завойовники намагалися знищити собор та, незважаючи на те, він «стояв уперто, несхитно, вічно, так, ніби не бу-дований був, а виріс із щедрот київської землі».

Талановитий письменник П. Загребельний у романі «Диво» ство-рив урочистий гімн безсмертю тих, хто в єдності з народом творить дива — символи духовності нації, одним з яких стала Софія Київська.