Слово — криниця минулого, сьогодення і майбутнього

Рідне слово... Воно бринить і хвилює душу. Бо мова українська — то невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Порадник і вчитель тим, хто її любить.

Опановувати мову людина починає з дня народження. Спочатку прислуховуючись до слів матері й рідних. Потім — вимовляючи звуки, склади, слова.

Засвоєння різноманітної інформації і розвиток здібностей людини великою мірою залежать від рівня володіння мовою.

Слово — це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру.

Українське слово... Довгим і тернистим був шлях його розвитку. З чорнозему й ранкової роси зуміло прорости на грунті, покритому утисками, заборонами і паплюженням, щоб утвердити себе на ниві світової літератури.

Українське слово — велика книга минулого, сьогодення й май-бутнього, читаючи яку кожна людина має зрозуміти і світлі, і темні сторони життєпису України.

Великий Кобзар, Тарас Григорович Шевченко, на сторожі людської гідності, честі, поставив слово...

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає, Т

ого діти цураються,

В хату не пускають.

Поезія Лесі Українки також була чиста і міцна, мов криця:

Я не на те, слова, ховала вас

і напоїла кров'ю свого серця,

щоб ви лилися, як отрута млява,

і посідали душі, мов іржа.

Слово буває ніжним і грізним, закличним і ласкавим... Недарма кажуть, що словом можна окрилити, а можна і вбити.

Мужні слова, видрукувані на гнівних листівках, додавали сил патріотам у часи Великої Вітчизняної війни:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

рабою фашистських катів,—

писав М. Бажан.

Мова народу — найсвятіше його багатство, його скарб:

То — наше слово, то — щоденне чудо,

То — сонця зір крізь каменя більмо,

То — дух народу,-

підкреслював Д. Павличко.

Складним був шлях українського митця Слова. Це безкінечна перевірка стійкості духу, вірності народу, усвідомлення свого призначення, неминучість вибору.

Україна благословляє своїх дітей, які стали на сторожі Слова, щоб віддано служити храму, де читав свої молитви-думи Шевченко, де яснів високим духом Олег Ольжич, де гідно трималася Олена Теліга, де зійшли на свою Голгофу Ю. Литвин, О. Тихий, Василь Стус... Це люди, які мали Божу іскру, несли Слово Правди і водночас прийняли Божий хрест.