Спроба осмислення народної трагедії в драмі В. Винниченка «Між двох сил»

Вислів Володимира Винниченка про те, що українську історію не можна читати без брому, стосується й історії розвитку літератури 20—30-х років XX ст. Талановиті письменники змушені були зробити вибір в умовах тоталітарної системи: час служити їй, чи відстоювати свої погляди, переконання і бути приреченим на тавро «ворога наро-ду». Різні шляхи обирали пророки людських доль, диригенти серцевих струн. В. Винниченко залишався вірним своїм ідеалам, намагався знайти відповіді на поставлені добою революції питання. Чому члени однієї родини в складних перипетіях історії стояли часто по різних боках барикад? Де коріння національного розбрату?

Осмислення витоків народної трагедії втрати української держав-ності в 1918 році — Винниченко зробив у п'єсі «Між двох сил». Події в драмі відбуваються в Києві в період його окупації більшовиками на чолі з Муравйовим. Письменник відтворив протистояння між носіями української національно-визвольної ідеї та апологетами класової боротьби, що здійснювалося під гаслами великодержавно-го російського шовінізму. Українськими патріотами у п'єсі виступа-ють залізничник Микита Іванович Сліпченко, його сини Марко й Арсен, зять Панас Антонович. Прихильниками класової боротьби є Софія та Тихін.

Трагічними змальовані образи поета Панаса та Софії. Панас не дозволяє зробити з себе іграшку в руках будь-яких політиків. Він захищає власне «я» скептичним ставленням до оточуючого, дотримується ней-тральної позиції, бо усвідомлює небезпеку національного розбрату, який завжди допомагав ворогам української державності. Софія, пов'язавшй свою долю з більшовизмом, залишилася по суті українкою. Чотири роки, проведені в столиці Росії, вона страждала за рідним краєм, мовою. «І яке щастя говорити по-своєму, наче плаваєш»,— вигукує героїня.

Червоною ниткою проходить у драмі історія кохання Панаса та Со-фії. Воно не принесло їм щастя. Поетична душа Панаса поступово пе-ретворювалась у рішучу позицію, а Софію огортав розпач. Панас дуже швидко зрозумів, що «вже не соціаліст». Але пояснити, переконати кохану жінку в оманливості її віри в національне та соціальне визволен-ня не хотів. Це була своєрідна помста за окрадену любов. Пропонуючи Софії віддатися більшовику Грінбергу, щоб урятувати батька й брата, він малює картину приходу соціалізму: «Ведь вы только взгляните туда за окно: горы трупов этих подлых украинцев. Горы, мадам, понимаете ли вы это? Мальчики, дети, старики. К стенке — и готово. По усам узнают контрреволюцию. Малороссийские усы — и к стенке. И как же не благоговеть перед вами, как не... не божеволеть? А? Ведь это же ясно, что социализм пришел, и не какой-нибудь там гнилой, европейский, а большевистский, российский, самый настоящий». Отже, поступово Панас приходить до висновку, що необхідно стати на шлях послідовної боротьби з більшовизмом, який проводить цілеспрямовану політику знищення української нації. В образі героя драми В. Винниченко мав на меті показати людину, якій не байдужа доля рідного народу. Таким чином продовжена тема ролі митця в суспільстві. Головною є думка, що справжній патріот-письменник не може стояти осторонь національно-визвольної боротьби своїх співвітчизників.

А життя Софії зупиняє свій стрімкий та хаотичний рух. Розчару-вавшись у теоріях «щастя всієї людськості», жінка стріляє собі в скро-ню з револьвера, переданого рідним братом. Отже, опинившись між двох сил, Софія гине духовно й фізично. Це не випадково. Звернімо-ся до творів Ю. Яновського («Вершники»), М. Хвильового («Мати», «Я (Романтика)»), де тема трагедії роду, роздвоєння особистості є на-скрізною. Володимир Винниченко повернувся до нас, щоб послугува-ти своїми творами витравленню рабського духу. Актуальність драми «Між двох сил» безсумнівна, бо утвердження державної незалежності сьогодні потребує чітких орієнтирів на основі історичного досвіду.