Ставлення до землі в романі У. Самчука «Марія»

Ім'я Уласа Самчука повернулося до українців через роки забуття. Роман «Марія» — своєрідна сторінка художнього відтворення історії рідного народу, його самобутності. Любов до землі — споконвічна українська традиція, бо земля саме для слов'янина є і годувальницею, і мірилом людської значущості, і виміром добробуту, і навіть моральності. Письменник підкреслює, що руйнування особистості це— «...втрата зв'язку з землею, яка в собі ховає могутні сили любові до Бога, природи, Батьківщини. Земля без слів виховує в людині почуття господаря, трудівника, вимагає від неї щодня дбати про її безпеку, зберігання краси і родючості».

Земля сторицею віддає людині за самовіддану працю. Корній, Марія, Гнат турботливо ставляться до землі. «Марія тішилася і працювала, як могла. А працювати вміла і не цуралася праці»,— говорить автор про головну героїню. А Корній «чує радість, чує велич, чує присутність вищої, вічної сили». Сили Бога і землі.

У романі зображено й образ Максима, який байдуже ставиться до праці, до землі, до покликання хлібороба. Допомогу батькові по господарству він називає «службою», прагне легкого хліба у житті. Він не шанує усталених традицій народу, порушує біблійну заповідь поважати батьків своїх. Тому й доля його викликає співчуття.

Автор на сторінках твору знаходить місце й для осмислення проблем виховання в родинах працею, любов до якої необхідно прищеплювати дітям змалку: «У народі застерігають: якщо хочеш мати в своїй сім'ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати, неробство неодмінно веде до нещастя».

Отже, в романі «Марія» Уласа Самчука підкреслена значущість землі в житті українців. Традиційно бережливе ставлення до неї несе в собі великий енергетичний заряд і містить високі моральні якості. Але зараз часто можна спостерігати споживацьке ставлення до землі. Коли ми втратили здатність «відчувати» її стан? Коли втратили віру в радість спілкування з нею? Чому забули, що відрив від землі веде до деморалізації нації? Відповісти на ці питання намагався у творі Улас Самчук, письменник, серце й думки якого завжди були з Україною, її землею та людьми, що плекають віковічне почуття бережливого ставлення до годувальниці.