«Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду» (Юрій Яновський)

20 жовтня 1944 року на полі бою біля невеликого прусського містечка в полеглого бійця Андрія Ткача, родом з Миколаєва, було знайдено пробиту трьома кулями окроплену кров'ю книгу Ю. Яновського «Вершники». На одній із сторінок цієї книги, де трапилося вільне місце, Андрій Ткач вів рахунок знищених ним гітлерівців.

Цей приклад свідчить про те, що роман Юрія Яновського «Вершники» — один з найкращих творів української літератури про героїзм робітничо-селянських мас в боротьбі проти внутрішніх і зовнішніх ворогів під час громадянської війни.

Класова боротьба в ті часи була дуже гострою, складною. Траплялося, що батько й син чи рідні брати перебували у ворожих таборах. Письменник цього роману показує сутичку чотирьох братів Половців, які уособлюють основні політичні сили, що зіткнулися на фронтах.

Андрій командував «загоном добровольчої армії генерала Антона Денікіна». У нього погляди монархіста: «Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім'ям великої Росії-матінки, од Варшави до Японії». В уяві батька постає «силует підпрапорщика російської армії, поверхстрокового вояки за веру, царя і отечество». В спогадах матері він «таке ж ледащо», як і багатий дядько Сидір. В очах Панаса він «афицер». Портретна деталь також показує Андрія як білого офіцера: «поранену руку заклав за френч».

Оверко вів «купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри». Його підлеглі — «чорношличники»: «Серед бойовища стримів на списі жовто-блакитний прапор». Для Андрія Оверко — «мазепа проклятий», «петлюрівське стерво». Панас про нього: «По «Просвітах» в Одесі на театрах грав та вчительську семінарію пройшов», «клятий був босяцюра». Мати: «Артист і грав з греками в «Просвіті».

І Андрій, і Оверко — «степові пірати», «високі, широкоплечі з хижими дзьобами».

Панас, за словами Оверка, «махновський душогуб», «злодюга каторжний». «Колишній моряк торговельного флоту і контрабандист». Батькові згадуються «контрабандистські справи сина Панаса». Для матері він «привозив контрабандні хустки і серги». Політичні погляди анархіста розкриваються у висловлюваннях: «На території матері порядку анархії», «вільний моряк батька Махна». Його воїни — «вершники з чорним прапором». Бандитські вигуки махновців: «наша бере, і морда в крові», «роби грязь!»

Іван — командир «кінного захисту інтернаціонального полку», «з білими б'ється». Особливу лють у махновця Панаса викликає вірність комуні. Мати схвально думає про нього: «Тільки Іван працює на заводі і робить революцію». Його політичні погляди «Скрізь по степах судяться тепер дві правди: правда багатих і правда бідних».

Так, змальовуючи криваві бої між братами, автор вдається до порівнянь, які мають виразно оціночний характер. Коли зіткнулися денікінці і петлюрівці, «ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою», тачанки махновців «підскакували над землею, мов хури демонів». І ми відчуваємо, що ці сили чужі авторові.

Класову сутність ворожих сил, які зійшлися в безкомпромісному поєдинку, допомагають зрозуміти також пейзажі. Ось картина сутички денікінців і петлюрівців: «... вигнутий стовп пилу пройшов шляхом, затьмаривши сонце, перебіг баштан, прогув бойовищем, і полетіло вгору лахміття, шапки, падали люди, кидалися коні».

А ось інший пейзаж, вжитий для розкриття антагонізму двох світів у романі: «і тоді за дощем з'явилося марево: розгорнувся здалеку червоний прапор кінного загону інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем...»

Таким чином, захоплююча урочиста картина допомагає нам побачити в червоних кіннотниках носіїв високої справедливості, нового життя.

Правда на боці захисників революції. Андрій, Оверко і Панас, прагнучи врятуватися від смерті згадують мудрий вислів батька: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Їм не зрозуміти, що саме по-справжньому об'єднує людей. Це твердо знає Іван. Саме цим образом автор не лише проголошує ідею класової єдності трудящих, а й спростовує вигадки буржуазних націоналістів про непорушність «родових» національних устоїв.