Трагізм творчої долі Олександра Довженка

Якби здійснилося все те, про що мріяв О. Довженко, яким би щасливим стало людство! Олександр Петрович — унікальна постать в історії України. Доля наділила його щедрим талантом: він умів любити — Україну, її народ, своїх батьків, природу, своїх дружин, творчість, літературу, кіно, живопис, будь-яку цікаву творчу справу. Це наш і письменник, і кінорежисер, і художник, і державна людина. Усе йому було під силу, на все його вистачало. За що б не взявся — і все виходило талановито. Він завжди мріяв, жив активним громадським життям, любив нове, зміни, любив майбутнє.

Поки вірив, мріяв — жилося щасливо, але поступово рожеві окуля-ри потускніли, безжалісна державна машина проїхалася гусеницями і по ньому.

«Україна в огні» — це переломний етап у житті і творчості О. Довженка. Останні його твори — це вже не Довженко. Я б ніколи не присвоїла йому Ленінської премії за «Поему про море».

Прослідкуємо, як, чому і коли Довженко перестає бути самим со-бою. І так: спочатку мріяв усю землю перетворити на розкішний квіту-чий сад, сам садив фруктові сади на Київській кіностудії і на Мосфільмі. Його називали «живим акумулятором ідей», до всього він був небайдужим: і до Мічуріна, і до космосу, і до життя в інших країнах. Мав надзвичайно багатий внутрішній світ. Носив у собі океан ідей, сюжетів. Довгі роки виношував план архітектурної забудови і рестав-рації Києва, створив цілий проект архітектурного оформлення Дніпра, мріяв про будівництво на його берегах сіл нового типу, а під столицею хотів створити село-музей, до якого були б перенесені хати з усіх ре-гіонів України. Задовго до польоту Ю. Гагаріна ділився на з'їзді своїми думками про підкорення космосу. Його цікавили проблеми садівниц-тва і освоєння тайги, він проектував пам'ятники і монументи видат-ним діячам українського народу.

Перебуваючи в полоні фантазій і надзвичайних ідей, прозірливо ба-чив і відчував недоліки суспільного устрою. Глибоко це переживав, ніби відчуваючи і власну провину. Цими роздумами рясніє його щоденник: «... будь я Богом, я переробив би цілий світ, створивши його кращим, куди б не глянуло моє всевидюще сердите око...» Він був дитям своєї незвичайної епохи, дитям великого справжнього мистецтва.

А тим часом мистецтво втрачало свої основні функції — нести лю-дям естетичну насолоду, бути засобом самовираження і пізнання сві-ту, засобом зміни людини на краще — і ставало покірною служницею правлячої ідеології. Партійними вказівками нав'язувався фальшивий оптимізм і фанатична віра в гегемонію робітничого класу, партію, ко-мунізм.

Передчуття катастрофи, глибокої прірви, в яку скотилося суспіль-ство, до Довженка прийде пізніше, як і до Хвильового чи Яновського. А те гірке прозріння від сну-омани стане великою внутрішньою суперечністю, трагедією. Спочатку Довженко, будучи за характером романтиком, свідомо підтримував ідеї нового ладу, він віддав свій талант загальному оркестрові, але потім внутрішня вільна природа митця активно противилася цьому, вона підносила його над акту-альними більшовицькими ідеями колективізації, індустріалізації до глибинного осмислення вічних людських проблем у тісній єдності з національними. На екран чи в текст настирливо проривала-ся болюча правда, яка мучила його. І він написав правду спочатку в «Щоденнику», а потім в «Україні в огні». Звичайно, ця правдз правлячій верхівці, і Сталіну в тому числі, не сподобалася. Почало-ся цькування письменника. Зламати Художника, яким був Довжен-ко, поставити його на коліна, примусити піти проти свого народу, зробити його творчість знаряддям антинародної пропаганди — це була жорстокіша кара, ніж згноїти на Соловках чи вислати на Коли-му. Довженко постійно відчував дискомфорт, адже він усвідомлював величину свого таланту, але реалізувати його вільно, на повну міць не зумів. Від цього він постійно страждав. Йому здавалося, що він зрадив свій народ, не живучи в Україні, що його всі забули. О. Дов-женко передчасно помер від болю серця. У художниці Алли Горської є портрет Довженка: розполовинене обличчя (темне і світле), яке митець охопив руками. Цей портрет дуже точно передає трагедію великого Художника.